Завдяки початку Холодної війни озброєння та військова техніка у п’ятдесяті роки минулого століття розвивалися відповідно до олімпійського девізу: швидше, вище, сильніше. Літаки почали літати швидше й далі, бомби стали знищувати цілі на великих площах, а артилерія почала бити значно далі. У випадку з артилерією плюс у вигляді підвищення дальності стрільби призводив до низки мінусів. Щоб послати снаряд на більше відстань, потрібно було більше пороху. Це вимагало збільшити калібр снаряда і, як наслідок, масу та розміри всієї установки. У результаті підвищення бойових показників гармати негативно позначалося на її мобільності. Ця неприємна закономірність не влаштовувала багатьох військових, у тому числі й командування морської піхоти США.
З метою забезпечення артилеристів КМП легким і потужним знаряддям командування цього роду військ у середині п’ятдесятих ініціювало розробку нової артилерійської системи. Калібр нової гармати мав становити 115 міліметрів. Повну вагу знаряддя потрібно було вкласти у три тисячі фунтів (близько 1350 кілограмів). Крім того, військові хотіли високої скорострільності. На жаль, про проєкт не так багато інформації, як хотілося б, тому не вдалося встановити, де саме він створювався і хто був головним конструктором. Зброярі вирішили поставлене перед ними завдання досить оригінально. Так само оригінально «обійшлися» і з назвою проєкту. Його позначили як XM70 MORITZER (MORtar & howITZER – міномет і гаубиця). Як видно з розшифрування назви, конструктори вирішили поєднати в одному знарядді легку гаубицю та міномет солідного калібру.
Спеціально для «Морітцера» було розроблено новий лафет. На відміну від наявних на той час, кронштейни для монтажу самого знаряддя були рознесені в боки – і ось чому. Замовник вимагав скорострільності. Для цього було запропоновано оснастити XM70 магазинами для снарядів. Два барабани на три снаряди кожен були розміщені по боках від ствола, що призвело до збільшення ширини казенної частини «міномета-гаубиці». У нижній частині лафета була опорна плита, подібна до тієї, яку встановлюють на мінометах. Ствол, магазини та противідкатні пристрої кріпилися до спеціальної рами, яка встановлювалася на лафет. Для зменшення впливу віддачі на конструкцію останнього було два гідравлічні гальма відкату й один гідропневматичний циліндр для повернення знаряддя у переднє положення. Треба зауважити, магазини для снарядів були застосовані не просто так. Конструктори зуміли вписати в обводи монтажної рами справжню автоматику перезаряджання. Її дія ґрунтувалася на віддачі ствола. Таким чином, знаряддя XM70 могло за лічені секунди послати у бік противника весь свій боєзапас. Дуже корисна можливість для «вогневих вилазок» із швидким виходом на позицію та відходом із неї. Окремо варто зупинитися на конструкції ствола. Відповідальні особи з Корпусу морської піхоти запропонували розробити для нового знаряддя новий активно-реактивний снаряд. Такий тип боєприпасу під час пострілу не вимагає від порохової суміші великої потужності вибуху. Як наслідок, інженери отримали можливість встановити на XM70 ствол із менш товстими стінками. Крім того, менша потужність пороху в снаряді зменшила віддачу, що дозволило полегшити конструкцію до тих самих трьох тисяч фунтів.
До 1959 року дослідний зразок знаряддя був готовий. Незабаром було побудовано ще шість екземплярів, які використовувалися на випробуваннях. Застосування революційно нової для американської артилерії системи відразу ж продемонструвало свою доцільність у плані бойових характеристик. Завдяки можливості наведення по вертикалі в межах від -6° до +75° вдалося «закинути» стандартний 115-міліметровий болванковий снаряд вагою близько 20 кілограмів на дев’ять кілометрів. Новий активно-реактивний снаряд відлітав на 16 кілометрів. Для відносно невеликого й легкого знаряддя це було просто чудово. Нарешті, два магазини на три снаряди кожен разом з автоматикою забезпечували шалений для 115-міліметрового знаряддя темп вогню. Обидва магазини спорожнювалися за 2,5–3 секунди.
Результати випробувань однозначно свідчили на користь знаряддя XM70 MORITZER. Але в нього були не лише бойові показники. Як виявилося, виготовлення однієї такої артилерійської системи обходилося у півтора-два рази дорожче, ніж складання наявних гаубиць або мінометів подібного калібру. Та й активно-реактивний снаряд коштував далеко не дешево. Крім того, виникла специфічна проблема вагового характеру. Наявні гармати були відносно важкими, але стріляли порівняно легкими снарядами. У випадку з XM70 все було навпаки – до легкого знаряддя «додавалися» важкі снаряди. З погляду логістики між «Морітцером» і старими знаряддями майже не було різниці. Остання проблема XM70 стосувалася снаряда. Початок роботи власного двигуна активно-реактивного снаряда був на руку противнику – спалах і клуби диму чудово видавали позицію артилеристів. Переваги MORITZER не змогли переважити його недоліки. Усі сім виготовлених зразків були розподілені по складах і музеях.
Одночасно з початком випробувань XM70 були розгорнуті конструкторські роботи зі створення аналогічного знаряддя меншого калібру. Уже отримавши рекламації щодо вартості MORITZER, зброярі вирішили будувати друге знаряддя з наявних вузлів і компонентів. Як основу для знаряддя M98 HOWTAR (HOWitzer & morTAR – гаубиця і міномет) взяли старий добрий лафет від 75-міліметрової гаубиці M116 (післявоєнне позначення гармати M1). На нього, майже без змін конструкції, було встановлено ствол від 107-мм міномета M30. Незважаючи на майже повну відсутність спеціально виготовлених полегшених деталей, отриманий «Хоутар» важив лише 585 кілограмів. Для порівняння, вага гаубиці M116 становила 650 кг, а міномет M30 тягнув «усього» на 305 кг. У ці 585 кілограмів вдалося вписати лафет, ствол і противідкатні пристрої. Магазину знаряддя M98 не мало – заряджання з дула просто не дозволяло встановити якусь автоматику.
Наприкінці 1960 року знаряддя M98 HOWTAR вийшло на випробування. У цьому випадку ситуація була набагато гіршою, ніж з XM70. Низка особливостей конструкції «гаубиці-міномета» анітрохи не покращила характеристики вихідних систем. Навпаки, максимальна дальність стрільби зменшилася з 6800 метрів до 5500. Скорострільність залишилася колишньою – натренований розрахунок видавав до 16–18 пострілів на хвилину. Щодо зручності використання, то жодних особливих переваг перед M116 чи M30 знаряддя HOWTAR не мало. Цей проєкт також був закритий, а всі побудовані зразки відправлені на зберігання.
Згодом американці спробували повернутися до ідеї об’єднання позитивних сторін мінометів і гаубиць із тими ж цілями. Проте й новіший проєкт XM193 з нарізним гаубичним стволом і полегшеним лафетом не зміг зарекомендувати себе належним чином. У результаті й досі Корпус морської піхоти та Сухопутні війська США користуються «традиційними» мінометами й гаубицями.
