Починаючи з самого висадження в Нормандії, англійські та американські війська час від часу стали зустрічати новий німецький танк PzKpfw VI Ausf. B Tiger II, також відомий під назвою Königstiger. Загальноприйнятий переклад другої назви – «Королівський тигр», хоча правильно це слово перекладається як «бенгальський тигр». Королівсько-бенгальські «Тигри» мали чудовий захист і відмінну для того часу 88-міліметрову гармату. Якби не мала кількість випущених танків цього типу – менше п’яти сотень – солдати всіх країн антигітлерівської коаліції отримали б багато проблем. Однак наприкінці літа 1944 року американське командування ще не мало інформації про темпи виробництва, тому відповідні заходи вжили відповідного характеру.
З початку 44-го року співробітники арсеналу Watervliet працювали над новою буксированою протитанковою гарматою. Гармата T15 мала калібр 90 міліметрів і, згідно з попередніми розрахунками, могла уражати «Пантери» на відстані близько двох кілометрів. Для пробиття лобової броні «Тигра-2», відповідно, потрібно було підпустити його трохи ближче. Такі хороші показники швидко зацікавили американських військових, і ті зажадали завершити розробку гармати у максимально стислі терміни. Співробітники Watervliet, збираючи дослідні гармати, застосували оригінальний підхід. На складі арсеналу було кілька заготовок для гармат схожого калібру. Незабаром дві з них були перероблені під діаметр каналу в 90 міліметрів і з’єднані з іншими механізмами гармати. Дві такі гармати отримали індекс T15.
Випробувальні стрільби на полігоні Абердин протягом кількох тижнів наочно показали правильність розрахунків. Так, дальність пробиття плити, еквівалентної лобовому листу «Пантери», снарядом T44 перевищувала 2300 метрів. Гармати рекомендували до серійного виробництва. Під час випробувань гармат T15 хтось із військових обмовився, мовляв, ось би таку гармату, та на танк… Сказано – зроблено. Працівники Абердинського полігону проконсультувалися з конструкторами-артилеристами і незабаром встановили гармату на важкий танк M26 Pershing версії T26E1. У цій справі абердинським випробувачам допомагали співробітники компанії Wellman Engineering. Випробування нового танка провели прямо на місці складання, все на тому ж полігоні Абердин. Гармата для танка отримала індекс T15E1.
Ходова частина трохи оновленого танка не змінилася. Восьмициліндровий бензиновий двигун Ford GAF потужністю до 500 кінських сил забезпечував танку швидкість по шосе до 30–35 кілометрів на годину. Це було трохи менше, ніж у вихідного «Першинга». На те були свої причини, і вони полягали в наступному. Танк, отримавши нову гармату, «потовстів» на пару тонн. Річ у тім, що нове знаряддя мало довший ствол завдовжки в 73 калібри. Додатково гармата оснащувалася дульним гальмом, яке виносилося на довгому важелі. Через це довелося серйозно переробити башту. По-перше, прибрали баштове укладання боєкомплекту, на місце якого помістили противагу. По-друге, на верхній частині башти поставили два балансири пружинної конструкції. Це було дуже незручно для бойової експлуатації, але достатньо для випробувань. Незважаючи на збільшену довжину машини з гарматою, вона змогла зберегти непогані характеристики, хоча через противагу, довгий ствол і балансири трохи зменшилася максимальна швидкість. Проте таку жертву заради вогневої потужності визнали допустимою.
Іншу ж особливість нового танка, яка впливала на зручність експлуатації, визнали непридатною для того, щоб залишати. Снаряди для гармати T15E1 мали довжину не менше 125 сантиметрів. Звернення з такими боєприпасами було не дуже зручним навіть у рідній башті «Першинга». Що ж до танків T26E1, то їх гармата мала масивніший казенник і жодної мови про швидке заряджання тепер не йшло. Через це військові зажадали зробити новий боєприпас із роздільним заряджанням. За основу для нового роздільного пострілу взяли снаряд T33, а пізніше аналогічним чином був перероблений T44. Гармата також зазнала деяких змін, пов’язаних із новим способом заряджання. Оновлене знаряддя позначили індексом T15E2.
Одночасно з переробкою снарядів і гармати американські інженери привели експериментальний танк у більш пристойний вигляд. Нова модифікація отримала найменування T26E3. З попереднього прототипу взяли ідею з противагою на місці укладки, а пружинні балансири замінили гідропневматичними. Більша ефективність нових компенсуючих пристроїв дозволила прибрати їх усередину башти й не наражати на небезпеку пошкодження вогнем противника. Система кріплення гармати T15E2 дозволяла наводити її по вертикалі в межах від -10° до +20°. У боєукладках розміщувалося до 54 снарядів і гільз різних типів.
Другий прототип важкого танка з 90-мм гарматою був готовий наприкінці 1944 року. Цікава доля першого дослідного T26E1. Одразу після випробувань на полігоні його швидко відправили до Європи, аби перевірити в реальних умовах. У січні 45-го цей танк був дороблений у польовій майстерні 3-ї танкової дивізії. З підбитої «Пантери» зрізали лист броні й поставили на лоб корпусу свого танка. Крім того, подібним чином була посилена й захист башти. Після цих доробок танк ще раз втратив частину швидкості, зате здобув прізвисько: Super Pershing. У кустарно доробленому вигляді «Супер Першинг» з унітарним заряджанням уперше пішов у бій. Звичайно, звернення з гарматою було не зовсім зручним, але її вогнева міць із лишком компенсувала всі інші проблеми.
«Супер Першинг» відкрив свій бойовий рахунок у лютому 45-го. Першою ураженою ціллю був, імовірно, PzKpfw IV останніх серій. Далі екіпаж експериментальної машини підбив кілька німецьких танків. Під час боїв Super Pershing отримав кілька незначних пошкоджень: завдяки потужній гарматі він міг атакувати ворожу бронетехніку на таких дистанціях, на яких німецькі танкісти не могли вести впевнений вогонь. «Перлиною колекції» екіпажу T26E1 став той самий Königstiger. Зіткнення важких танків закінчилося перемогою американців. Щоправда, цей епізод навряд чи можна назвати показовим. Річ у тім, що американські танкісти зловили момент, коли Tiger II, заїжджаючи на уламки якоїсь будівлі, на кілька секунд «показав» своє днище. Саме в цю деталь і припало влучання.
Другий прототип «Супер Першинга» затримався на випробуваннях і на фронт не потрапив. Зате завдяки йому військове керівництво США в березні 45-го наказало замість чергових танків M26 «Першинг» випустити тисячу штук оновлених машин із гарматою T15E1. На момент завершення підготовки серійного виробництва нацистська Німеччина була повалена. Замовлення на нові танки раптово обмежили пробною партією у 25 штук. Ці бронемашини розійшлися по випробувальних полігонах, де застосовувалися для різних цілей, пов’язаних із розробкою нових систем захисту танків – 90-мм знаряддя мало достатню потужність для того, щоб імітувати перспективні протитанкові гармати. За неперевіреними даними, кілька «Супер Першингів» побували в Кореї, де вони зіткнулися з радянськими Т-34. Інформації про результати таких боїв, на жаль, немає.
ТТХ:
Екіпаж: 5 осіб
Габарити:
Довжина без гармати: 6327 мм
Довжина з гарматою: ~10577 мм
Ширина: 3510 мм
Висота: 2780 мм
Озброєння:
Основне: 90-мм гармата T15E1 L/73 або T15E2 L/73; боєкомплект — 54 постріли
Додаткове: 2 кулемети 30-го калібру M1919A4 (курсовий і спарений) та зенітний кулемет 50-го калібру; боєкомплект — 5000 і 550 набоїв відповідно
Бронювання:
Корпус:
-
Лобове (верхнє): 102 мм 44°
-
Лобове (нижнє): 76 мм 37°
-
Бортове: 76 мм 90° та 51 мм 90°
-
Кормове: 51 мм 80° та 19 мм 28°
-
Верхнє: 22 мм 0°
-
Нижнє: 25 мм 0° та 13 мм 0°
Башта:
-
Лобове: 102 мм 90°
-
Маска гармати: 114 мм 90°
-
Бортове: 76 мм 82°–90°
-
Кормове: 76 мм 85°–90°
-
Верхнє: 25 мм 0°
Вироблено: 25 одиниць (2 до завершення війни в Європі)
Характеристики гармати T15E2:
-
Снаряд HE T42, поч. швидк. 975 м/с
-
Снаряд AP T43, поч. швидк. 975 м/с, бронепробивність при 30°:
-
500 ярдів — 132 мм
-
1000 ярдів — 127 мм
-
1500 ярдів — 124 мм
-
2000 ярдів — 122 мм
-
-
Снаряд HVAP T44, поч. швидк. 1143 м/с, бронепробивність при 30°:
-
91 м — 310 мм (330 мм?)
-
457 м — 244 мм
-
914 м — 221 мм
-
1371 м — 196 мм
-
1828 м — 173 мм
-
Заряджання: роздільне
Скорострільність: до 4 постр./хв
