На початку XX століття французькі моряки перейнялися тим, що згодом стало називатися “ескадреним підводним човном”. Вони захотіли підводний човен, здатний не відстати від ескадри надводних кораблів, що на той момент було непростим завданням. Але інженер першого класу Шарль Радігер впорався. Його конструкція мала абсолютно незвичайний зовнішній вигляд: рубка була перетворена на щось, що нагадувало надводну частину звичайного корабля, а власне корпус підводного човна був виконаний у формі майже ідеально обтічного тіла обертання.
Будували її не сказати, щоб швидко – замовили її 1905 року, заклали 1908-го, а спустили на воду в напівсирому стані тільки 1911-го, а до готовності довели тільки 1914 року. Загалом, у французів вийшло. На поверхні човен, названий Le Mariotte, розвивав швидкість до 14,2 вузлів, а за крейсерської швидкості 10 вузлів (відповідної швидкостям ескадр початку XX століття) дальність ходу під дизелями становила солідні 1658 морських миль. Під водою ж човен мав максимальну швидкість 11,7 вузла (французькі ПЛ побили цей рекорд тільки 1947 року), а дальність ходу за швидкості 5 вузлів становила 143 морські милі.
Однак, зворотним боком переваг були недоліки. Занурювався човен повільно (поки надбудова ще заповниться водою), спливав теж не надто бадьоро (повна підводна водотоннажність становила 664 тонни), а мореплавності йому за надводної водотоннажності 545 тонн все одно не вистачало. Однак, нічого швидшого у французів навіть у перспективі не проглядалося, і Le Mariotte прийняли до складу флоту – вже в 1914 році. Прослужила вона не довго, 26 липня 1915 року вона заплуталася в підводних кабелях мінного поля навпроти Чанаккале і була змушена спливти, після чого човен розстріляла турецька артилерія. Французи спалили документи і відкрили кінгстони, затопивши човен. Тим справа і скінчилася.
