У 1944 р. начальник бригади озброєння ОКБ Туполєва А. В. Надашкевич і провідний інженер С. І. Савельєв запропонували використовувати пістолети-кулемети конструкції Г. С. Шпагіна при штурмуванні піхотних колон противника. Для цієї мети спроектували платформу, на якій закріпили 88 автоматів ППШ (11 рядів по 8 стволів у кожному).Вся система отримала назву «батарея ППШ». Кожен автомат мав магазин із 71 патроном калібру 7,62 мм. У бойовому положенні батарея жорстко кріпилася в бомбовідсіку Ту-2. Під час атаки льотчик відкривав стулки бомбовідсіку і за допомогою спеціального прицілу вів шквальний вогонь по противнику.
Для перезаряджання платформа з ППШ опускалася на тросах вниз.
Рішення про встановлення таких систем на двох Ту-2С ухвалили на нараді у головного маршала авіації А. А. Новікова 10 жовтня 1944 року. А. Новікова 10 жовтня 1944 р.
Через десять днів генерал-майор ВПС О. М. Туполєв звернувся з проханням до головного інженера ВПС РСЧА генерал-полковника ВПС РСЧА А. К. Рєпіна з проханням віддати наказ про виділення заводу №156 180 штук ППШ зразка 1941 р. з належною кількістю дискових магазинів і 15000 патронів до них.
На початку лютого 1946 р. батарея ППШ, що отримала неофіційну назву «вогненний їжак», пройшла льотні випробування на полігоні. Вони показали її велику ефективність. Однак потужний шквал вогню був короткочасним, а необхідність повернення на базу для перезарядки автоматів зводили нанівець його переваги. У результаті визнали більш доцільним використовувати для ураження живої сили противника малокаліберні бомби, що розміщувалися в касетах
