Після низки досліджень, що проводилися в 30-ті рр., японські зброярі розробили протитанкову рушницю, за основу якої було взято конструкцію швейцарської 20-мм авіаційної гармати Іспано-Сюїза. На її базі незабаром було створено оригінальний зразок важкої самозарядної протитанкової рушниці. І вже в 1937 р. на озброєння піхоти приймається 20-мм протитанкова рушниця Тип 97.
Рушниця складалася з таких частин: ствол, ствольна коробка, рухома система, противідкатний пристрій, станок-люлька (аналогічний артилерійським гарматам), прицільні пристосування, магазин. Його автоматика працювала за комбінованим принципом відведення порохових газів із віддачею ствола при його короткому ході. Замикання каналу ствола – клинове. Рухома система складалася із затвора, замикаючого клина, рами затвора і двох зворотно-бойових пружин. У середній частині ствола була газова камора з п’ятипозиційним регулятором, що дозволяє змінювати тиск порохових газів, які відводилися в газовий двигун. Ствольна коробка мала численні поперечні ребра охолодження. В її задній частині розміщувався запобіжник прапорцевого типу зі стопором.
У спусковій коробці монтувалися: спусковий гачок, спускова тяга, відгалужувач, спускова скоба і пістолетне руків’я управління вогнем. Спусковий механізм допускав ведення тільки одиночного вогню.
До особливостей конструкції можна віднести те, що після спорожнення магазина затвор залишався у відкритому положенні, утримуваний затримкою затвора. У переднє положення затвор можна дослати тільки натиснувши на важіль засувки магазина, розташований зверху на ствольній коробці. Живлення здійснювалося з коробчатого дворядного магазина на 5 патронів, що приєднується зверху ствольної коробки. Однак таке його розташування зменшувало поле зору стрільця, перекриваючи праву частину сектора огляду.
На ПТР Тип 97 встановили потужне дулове гальмо, яке поглинало до 60% енергії віддачі, що позбавило цю зброю безлічі проблем, пов’язаних із не дуже надійною роботою противідкатного пристрою. Крім того, гальмо сприяло компенсації перекидного моменту і стабілізації зброї під час стрільби.
У передній частині станка-люльки рушниці монтували телескопічну двоногу сошку, а в задній частині на болті-осі приєднували підставку-підйомник із трипозиційною муфтою для вертикального наведення. Це давало змогу змінювати висоту зброї, що було важливим під час ведення прицільної стрільби. Ззаду на станок кріпився приклад із наплічником.
На полі бою рушницю переносили на руках за допомогою спеціальних ручок, що вставляються у відповідні гнізда станка-люльки. І хоча сам розрахунок зброї складався з двох осіб – стрільця і підношувача боєприпасів, для її перенесення, як правило, було потрібно три особи, плюс четверта, що переносила боєкомплект, що значною мірою ускладнювало зміну позиції в реальних бойових умовах. У похідному положенні рушницю перевозили на спеціальному ручному двовісному візку. Для стрільби використовували набої Тип 97 калібру 20х124 мм, причому, поряд із бронебійними кулями, були розривні й осколкові.
Тактико-технічні характеристики:
Калібр, мм 20
Довжина, мм 2100
Довжина ствола, мм 1250
Вага, кг 52,0
Ємність магазину, патронів 5
Бронепробивність на відстані 100 м, мм 30
Початкова швидкість кулі, м/с 1100
Прицільна дальність стрільби, м 1000
