Перші повоєнні роки міста Радянського Союзу пережили сплеск злочинності. Голодний час. Сотні тисяч колишніх кримінальників і просто відчайдушних хлопців, які прийшли з фронту. Величезна кількість “трофейної” і нагородної зброї. Збройні нальоти, грабежі та банальні вуличні гоп-стопи стали справжньою прикметою часу.
Приблизно так само було і в зруйнованій столиці Третього Рейху – Берліні. Місто розділене на 4 окупаційні зони союзників – радянську (майбутній Східний Берлін – столиця НДР), американську, британську та французьку. Три останні об’єднаються в Західний Берлін.
Берлінський мур ще не побудовано. А тому переміщення між західною і східними частинами міста цілком вільне. Загальноміської поліції немає. Злочинці нерідко скоюють злочини в радянській зоні, а переховуються в західній. І навпаки.
Найвідоміша банда повоєнного Берліна напрочуд була схожа на банду “Чорна кішка” з серіалу “Місце зустрічі змінити не можна”. Нахабні й демонстративні злочини. Учасники, які мали як кримінальний, так і величезний військовий досвід. Своя система реалізації награбованого. І харизматичний лідер на ім’я Вернер Гладов.
Як і у вигаданого Горбатого з “Чорної кішки”, слово Гладова в банді, в якій налічувалося 27 активних членів, було законом. При цьому, молодий ватажок деяким своїм підручним годився в сини.
Вернер Гладов народився 8 травня 1931 року. Під час вуличних боїв у Берліні у квітні 1945 року 14-річного хлопчиська записали до фольксштурму (офіційно до ополчення набирали дітей віком від 16 років, але, так би мовити, під завісу, гребли всіх підряд, не дивлячись ні на стать, ні на вік, брали всіх, хто бодай суто технічно міг тримати в руках зброю). За легендою він навіть підбив радянський танк із фаустпатрона.
На кримінальний шлях став одразу ж після розгрому нацистів. У зруйнованому Берліні потрібно було якось виживати. І юний Вернер, з ордою своїх ровесників, поринув у світ спекуляції. Жваві хлопчаки обходили поліцейські та військові патрулі й збували солдатам союзних армій сигарети та алкоголь.
Але під час одного з рейдів у радянські казарми 16-річного Вернера Гладова заарештували і відправили на кілька місяців до в’язниці. Тут він познайомився зі своїм ровесником Вернером Папке, який промишляв крадіжками. Молодих людей зблизило не тільки кримінальне минуле, а й захоплення американським гангстером Аль Капоне.
В епоху Третього Рейху було видано чимало книг про американських мафіозі. Так нацисти хотіли показати, як погано в них на Заході, і який порядок “у нас у Німеччині” (утім, подібним прийомом користуються практично всі тоталітарні режими, погодьтеся, адже це дуже зручно навіяти громадянам своєї країни, що, мовляв, в інших країнах кояться справжні жахіття, і водночас постійно говорити: “ви ж не хочете, щоб було як у них”). Бандити з книжок творили що хотіли, а поліція ніяк не могла їх зловити. Обидва Вернери буквально зачитувалися кримінальними романами про невловимих заокеанських гангстерів. І мріяли бути схожими на них.
Уже на волі Вернери зійшлися з третім організатором банди. Густав Фельпель був майже на 20 років старший за Гладова. Робітник із лівими переконаннями. За свої висловлювання проти Гітлера його засудили до вищої міри, потім, щоправда, помилували і відправили на 15 років у концтабір Дахау. Після 1945 року він став катом у Берліні і приводив у виконання вироки, винесені нацистським злочинцям. Свою дружину він відправив працювати в напівлегальний бордель. Сам займався спекуляцією. Так і познайомився з Гладовим.
Незабаром сформувався кістяк банди. Ударну силу склали Гладов, Папке та їхні ровесники, які пройшли школу Гітлерюгенду. Фельпель відповідав за збут награбованого, укриття членів банди і вербування колишніх шоферів вермахту.
— “А водилу потерять не боишься?” – нахабно запитує у Горбатого з “Місця зустрічі…” один із членів його банди, який не бажає йти під кулі. Він знає, що керувати автомобілем тоді вміли далеко не всі.
Банді Гладова, як і московській “Чорній кішці” був потрібен різноманітний транспорт і водії. Щоб ухилятися від поліцейської погоні і переправляти здобич з однієї частини міста в іншу.
На свою першу велику справу банда вирушила у квітні 1948 року. Біля одного з фотомагазинів у західній зоні окупації різко загальмував легковий автомобіль. Звідти вискочили троє в масках і з пістолетами. У приміщенні всіх поклали на підлогу, забрали касу. Але головною їхньою метою були виставлені на вітринах фотоапарати – найпопулярніший товар і в радянських офіцерів.
Але виявилося, що побоюючись крадіжки, господарі магазину тримали на вітринах муляжі справжніх фотоапаратів. Гладов і його подільники зрозуміють це пізніше. Усього кілька хвилин, і ось вони вже у своєму автомобілі, який мчить їх у радянський сектор Берліна.
За два роки банда Гладова здійснить 352 нальоти. Об’єктами нападів ставали магазини, склади, заможні квартири, машини таксі та вантажівки. Іноді протягом дня бандити зупиняли по кілька фургонів, що перевозили продукти харчування, текстиль та інший дефіцит. Водіїв присипляли хлороформом, щоб вони завчасно не сповістили поліцію і дали злочинцям час на відхід. Машини відганяли у “відстійники” в іншій частині міста, розвантажували їх і розбирали на запчастини. Потім усе збували на чорному ринку.
Зброю в хід бандити якщо й пускали, то тільки для остраху. Але без крові не обійшлося. Двоє загиблих і 12 поранених. Одного застрелив сам Гладов під час нальоту на ювелірний магазин. Продавець вискочив на вулицю і спробував переслідувати бандитів.
Поліція була безсила. Те, що серію нальотів здійснює одна злочинна група, ніхто не міг уявити. Кожен злочин розслідували окремо.
Проблеми почалися в самій банді. Гладов, прагнучи в усьому наслідувати свого кумира, встановив залізну дисципліну. Усі бандити повинні були йому клястися у вірності, поводитися шанобливо, і навіть прислуговувати. Вернеру Папці така ідея припала не до душі, і він покинув подільників.
Зароблені гроші бандити витрачали на розваги. Вернер Гладов і його підручні були бажаними гостями в усіх нічних закладах Берліна. Приходили вони завжди в зшитих на замовлення чорних піджаках і білих краватках.
У листопаді 1948 року заарештували Густава Фельпеля – третього з “батьків-засновників” банди. Він рідко брав участь у нальотах, але все-таки одного разу не зумів втекти від поліцейської погоні. Його засудили до 8 років ув’язнення. Про те, що Фельпель один із лідерів найбільш невловимої банди Берліна, у поліції не здогадувалися.
І тут на перший план вийшла дружина засудженого, та сама, яку він відправив працювати в будинок терпимості. Вона стала вимагати від Гладова віддати їй частку її чоловіка.
Ватажок не реагував на настирливу жінку і поплатився. Дружина Фельпеля прийшла в поліцію і розповіла про банду. 3 червня 1949 року по всьому Східному Берліну почалися одночасні арешти.
Гладова поліція приїхала заарештовувати на квартирі матері. Зав’язався справжній бій. У батьківській квартирі виявилися заховані 4 револьвери, з яких ватажок палив по поліцейських. Причому під час перестрілки мати бандита перезаряджала йому зброю. Стрілянина припинилася тільки після того, як Гладов отримав кулю в ногу.
Розслідування тривало майже рік. Членам банди “Білі краватки” (саме так їх стала називати преса) не пощастило. Якби їх схопили і судили в Західному Берліні, то вони могли б напевно розраховувати на м’які вироки. І що найголовніше, там було скасовано смертну кару.
А ось у Східній Німеччині з кримінальниками не церемонилися. Ватажка не врятувало навіть те, що він був неповнолітнім на момент скоєння більшості злочинів. Вернер Гладов і ще два бандити отримали вищу міру і закінчили свій шлях на гільйотині. Вернер Папке і Густав Фельпель відбулися 15 роками. Посадили матір Гладова і навіть фрау Фельпель, яка здала всіх. До середини 50-х бандитизм у Берліні зійшов практично нанівець.
