Технічна перевага під час зіткнення двох різних цивілізацій, зазвичай, є ключовим фактором, що вирішує результат такого конфлікту. Найяскравішим прикладом може слугувати завоювання більшої частини Центральної та Південної Америки іспанськими конкістадорами. . Імперії інків і ацтеків впали майже миттєво, хоча конкістадорів було спочатку – кілька сотень, тільки потім рахунок пішов на кілька тисяч.
Так, держави південноамериканських індіанців відчували “внутрішні труднощі”. Однак, Битви при Отумбі (1520 рік, Кортес) і Кахамарці (1532 рік, Пісарро) показали, що навіть маленький загін конкістадорів здатний здолати десятикратно більші за чисельністю сили індіанців. До речі, навіть тоді тактика “закидання м’ясом” погано працювала, що і показала Битва при Отумбі. Там менш ніж тисячний загін Кортеса (в якому європейців було кілька сотень) розбив армію ацтеків у двадцять-тридцять тисяч воїнів.
Треба сказати, ацтекам та інкам не пощастило: до них припливли люті і вельми досвідчені вояки, хоч і з відтінком авантюризму. Іспанська піхота до 1520-х років уже заробила собі непогану репутацію в Італійських війнах. Крім того, іспанців загартувала багатовікова Реконкіста. Тут можна побачити якесь “двоєдумство”: з одного боку, іспанці були затятими католиками і пишалися своєю побожністю. З іншого боку, в Америку вирушали авантюристи і найманці, які думали про золото, готові на все заради наживи.
Велика частина конкістадорів складалася з ветеранів, знайомих з досвідом Італійських воєн. Іспанці відмінно поєднували дії аркебузирів і арбалетників з атаками “родельєрос” (мечники) і пікінерів.
Холодну зброю проти індіанців конкістадори використовували дуже широко. Сталеві клинки були теж свого роду “супер-зброєю”, бо в ацтеків та інків просто не було адекватного для такої ситуації захисного спорядження. Саме піхотинці, мечники і алебардисти, були “кістяком” загону Кортеса.
Щодо застосування обладунків конкістадорами історики сперечаються. Відомо, що шоломи і нагрудники були, але не у всіх бійців. Є версія, що обладунки одягали безпосередньо перед серйозним боєм, і за інших обставин (дрібні сутички) їх просто не використовували. Крім того, конкістадори могли використовувати і різні “полегшені варіанти”, включно із захисним спорядженням місцевого населення. Благо клімат розташовував, та й не було в опонентів-індіанців “серйозної” зброї, для захисту від якої потрібен був би повний обладунок (до речі, вкрай дорогий).
Хай там як, але саме стрій озброєної піками, алебардами та мечами піхоти був “тараном” конкістадорів, з яким індіанці у відкритому бою практично нічого не могли зробити навіть за тотальної чисельної переваги. Використовували іспанці і щити, як важкі, так і легкі, запозичені у маврів.
Широко відома “тема з кіньми”. Так, дійсно, індіанці їх раніше ніколи не бачили. Це була грізна зброя, знову ж таки, з огляду на специфіку супротивника – зупиняти кінноту індіанцям було абсолютно нічим, а до цього ще додавався потужний психологічний фактор. Беремо знову Битву при Отумбі. Там Кортес і ще аж двадцять два (!) вершники просто розметали ацтеків кількома кавалерійськими наскоками. При правильному застосуванні на відкритій місцевості кавалеристи не залишали індіанцям шансів.
Іспанці одними з перших у Європі почали широко використовувати ручну вогнепальну зброю (визнаним реформатором “аркебузних справ” вважається видатний іспанський полководець Гонсало Фернандес де Кордова). З іншого боку, широко застосовувалися в Америці конкістадорами й арбалети. Це була також і психологічна зброя, іспанці часто застосовували її неочікувано для індіанців, які в подиві крутили головами на всі боки, не розуміючи, що їх вбиває просто через їхні кволі щити, до того ж абсолютно беззвучно. Так, у Франсиско Пісарро в Битві при Кахамарці було всього дванадцять аркебуз і чотири гармати, загалом у загоні воювало чоловік двісті. Проте, вони примудрилися знищити семитисячний загін інків і захопити в полон їхнього правителя. Щоправда тут варто враховувати ще й фактор раптовості нападу.
Артилерія конкістадорів була, найчастіше, представлена фальконетами – легкими дрібнокаліберними корабельними гарматами (застосовувалися під час абордажів). Їх іспанці знімали з кораблів і “пускали в хід” на суші. Іноді такі гармати закріплювали на возах (свого роду тачанках) або на пересувних вежах. При вмілому застосуванні вони завдавали жахливої шкоди. Більш важкі гармати теж використовувалися, але не так часто.
У підсумку, поєднання арбалетників, аркебузирів, мечників, кавалеристів і легкої артилерії забезпечило конкістадорам низку ключових перемог.
Хоча, траплялися і поразки, навіть у перші роки конкісти. Так, у “ніч печалі” Кортес був змушений прориватися з Теночтітлана, зазнавши при цьому вельми відчутних втрат.
Так само варто згадати, що певну роль у підкоренні великих територій іспанцями зіграли й самі індіанці, які складали “допоміжну піхоту” в загонах конкістадорів.
