Порівнюючи танки країн НАТО і танки радянської школи танкобудування, перше, що можна помітити, так це те, що на більшості західних танків немає характерних “шоколадок” (“цеглинок”) динамічного захисту (ДЗ). Радянські ж танки, зазвичай, покриті ними “з голови до ніг”. Давайте розберемося, чи справді танки НАТО якимось чином можуть обходиться без динамічного захисту.
Одразу варто сказати, що динамічний захист на західній техніці використовується, просто виглядає він трошки інакше і в сучасних його зразках, на відміну від радянського/російського, використовується інший принцип роботи.
Вперше масово застосовувати ДЗ на танках стали в Ізраїлі. Компанія Rafael (Rafael Armament Development Authority) 1975 року розробила і налагодила виробництво модулів навісного динамічного захисту, який отримав назву – Blazer add-on ERA. Бойове хрещення він пройшов на танках Centurion, M-60 і M-48 під час Ліванської війни 1982 року. Ізраїльська ДЗ блискуче показала себе в бою, ліванські ПТРК “Малютка” і гранатомети РПГ-7 виявилися безсилі проти ізраїльських танків. Успішне застосування ДЗ “Блейзер” стало потужним стимулом до розробок і випробування аналогічних засобів захисту по всьому світу.
Але перше застосування ДЗ майже відразу показало, що вона має дуже суттєвий недолік – вона, як їй і належало, вибухає. Принцип дії такої ДЗ, її ще називають – “вибуховий захист”, якраз і полягав у руйнуванні кумулятивного струменя вибухом вибухівки, що знаходиться всередині контейнера ДЗ.
Усередині кожного такого контейнера, залежно від типу, може міститися від 350 і аж до 1729 грам найпотужнішої вибухової речовини, розташованої між двома металевими метальними пластинами. Як ви розумієте, наявність такої кількості вибухівки накладає на застосування ДЗ серйозні обмеження. Приміром, такий захист не можна встановлювати на легку бронетехніку, так-як, під час його спрацьовування, тонка броня буде проломлена вибухом, ударна хвиля проникне всередину машини, перетворивши екіпаж і десант на фарш. Приблизно та сама доля очікує і піхоту, яка опиниться занадто близько до танка, на якому спрацювала ДЗ.
Зрозумівши, що так справа не піде, інженер стали шукати інші способи протидії кумулятивним боєприпасам. Результатом таких пошуків стала поява відразу декількох типів ДЗ:
IRA (Insensitive Reactive Armor) – ДЗ з малочутливим ВВ;
SLERA (Self Limiting ERA) – самозатухаюча ДЗ;
LERA (Lightweight enhanced reactive armor) – полегшена посилена ДЗ;
LRA (Locally Reacting Armour) – ДЗ із локальним впливом тощо.
Ці комплекси сьогодні використовуються на БТР “Страйкер”, М113, БМП “Warrior” тощо. Усіх їх об’єднує те, що на них використовується потужна амортизувальна підкладка між елементами ДЗ і бронею. І якщо з проломом броні це допомогло впоратися, то піхоті від цього не стало легше. Потрібно було придумати що-небудь таке, що не буде метати в них металеві пластини і купу дрібних уламків. Потрібно було придумати ДЗ, яка взагалі не буде вибухати. І така ДЗ була придумана, вона отримала назву – NERA(Non Explosive Reactive Armour) тобто, “невибухова реактивна броня”
Усередині контейнерів NERA так само розташовувалися металеві пластини, тільки між ними була вже не вибухівка, а пружний матеріал – гума, поліуретан, силікон тощо. При проникненні кумулятивного струменя в пружному шарі утворюється ударна хвиля, що розходиться на всі боки. Через швидке загасання ударної хвилі прискорення (спучування) пластин відбувається локально, саме в області впливу кумулятивного струменя.
Набігання ще не пробитих ділянок пластини на бічну поверхню кумулятивного струменя розбиває її на сегменти, які мають вже значно меншу проникаючу здатність. Для ще більшого збільшення ефективності захисту встановлюють кілька шарів пластин і пружних елементів, які чергуються між собою. Енергія для роботи ДЗ, в даному випадку, черпається з самого кумулятивного струменя, що робить NERA ефективнішою, ніж вибухова ДЗ, ККД NERA становить близько 80%, проти 20% у класичної вибухової ДЗ.
ДЗ типу NERA може застосовуватися як у вигляді навісної модульної броні, так і у вигляді основної, вбудованої броні танка. По суті, комбінована броня типу Чобхем, яка використовується на британських танках Challenger 2 та американських Abrams, це і є вбудована ДЗ типу NERA, тільки в якості метальних пластин у ній можуть застосовуватися кераміка, збіднений уран або сплави на основі вольфраму (як на німецьких танках Леопард 2).
На ізраїльських танках Меркава, починаючи з модифікації Мк2D, використовуються модулі навісної броні типу NERA. Такий підхід дає змогу швидко замінювати пошкоджені в бою модулі або, під час розроблення нових, поліпшених типів броні, кардинально посилювати захищеність танків силами ремонтних майстерень або навіть самих екіпажів.
Що стосується вибухової ДЗ радянського зразка, то після розвалу Радянського Союзу конструкторська думка в Росії зупинилася, певний час, за інерцією, радянські розробки, які не встигли піти в серію, було доведено до розуму, їх презентували як “нову” розробку. Прикладом може служити ДЗ “Релікт”, який є лише доопрацьованою версією радянської ДЗ “Контакт-5”.
В Україні, після проголошення незалежності, роботи зі створення власного динамічного захисту спочатку пішли тим самим шляхом, що і в РФ – хотіли використовувати радянські напрацювання. Але російське керівництво, розуміючи, що Україна може скласти їй серйозну конкуренцію на міжнародному ринку зброї, заявило про свої права на інтелектуальну власність ДЗ типу “Контакт”. Зажадавши від України величезні відрахування за кожен проданий комплект ДЗ. Такий підлий прийом дійсно дав РФ фору в кілька років і дозволив їй продати за кордон кілька тисяч танків. Українським же розробникам нічого не залишалося, як зробити свій власний динамічний захист, але такий, у якому не будуть використовуватися принципи ДЗ “Контакт”. Під час розроблення вибір зробили все ж таки у бік вибухового динамічного захисту, але замість метальних пластин використовували принцип подовжених кумулятивних зарядів, що розрізають кумулятивний струмінь атакуючого боєприпасу. Цей динамічний захист отримав назви “Ніж” і “Дуплет”.
