У 1956 армія США замовила підприємству Goodyear Aircraft Company проєкт надувного рятувального літака Inflatoplane, який міг би скидатися з повітря способом парашутного десантування в жорсткому контейнері об’ємом 1,25 кубометра, і приводитися в готовність на землі за кілька хвилин. Літак передбачалося застосовувати у В’єтнамі для порятунку збитих льотчиків як “запасні літаки”, які їм би скидали пошукові групи.
Проєкт було завершено за дванадцять тижнів. Весь планер являє собою надуті до жорсткості гумові оболонки. Виняток становлять тільки гвинтомоторна група, шасі і троси управління. Основним матеріалом корпусу був тришаровий композит із двох шарів гуми і прокладеної між ними нейлонової сітки. Наддув конструкції здійснювався від компресора, що приводиться двигуном.
Домогтися необхідної жорсткості надувних конструкцій дозволив новий конструктив під назвою “Ермет”, який був не просто надувною оболонкою, а об’ємною силовою структурою. Між стінками камери розташовується натягнута (в надутому вигляді) нейлонова сітка, яка розподіляє навантаження так, що навіть довгі надувні балки йдуть на акуратний вигин, а не ламаються в точці прикладання зовнішнього тиску.
Саме тому надуте до скромної величини в 170 кПа (1,7 атм.) багатометрове крило не виявляє жодних намірів до складання, та й стійка з двигуном анітрохи не зламує фюзеляж. Чесно кажучи, в особливо напружених на розтягнення місцях закладені ще й сталеві троси.
Перший прототип GA-33 Inflatoplane (№ 39635) злетів 13 лютого 1956 року. За ним пішов другий прототип GA-447 з новими крилами. Для армійських випробувань Goodyear Inflatoplane (фірмове позначення AO-2) випускався у двох модифікаціях – одномісний GA-468 (XAO-3-GI) і двомісний GA-466 (XAO-2-GI).
Одномісний літак Inflatoplane GA-468, приводився в готовність (надувався до тиску 170 кПа) приблизно за 5 хвилин. Довжина літака становила 5,97 м, розмах крила – 6,7 м. Силова установка – двотактний двигун потужністю 40 к. с. Максимальна злітна вага – 110 кг. Запас палива – 76 літрів, що давало змогу пролетіти до 630 км із максимальною швидкістю 116 км/год. Практична стеля – до 3000 м. Злітний розбіг літака становив близько 80 метрів.
Двомісний варіант Inflatoplane, GA-466, мав більший на 1,8 м розмах крила, злітну вагу до 340 кг, швидкість – до 110 км/год, дальність – до 443 км. Оснащувався двигуном McCulloch 4318 потужністю 60 к. с.
Всього було випущено 12 літаків для льотних випробувань.
Випробування проводилися на озері Wingfoot Lake, Akron, штат Огайо. Під час одного з польотів сталася катастрофа, безпосередньою причиною якої був трос управління, який зіскочив зі шківа і застряг, заклинивши ручку управління. Літак став збільшувати крен, поки одне з крил не загнулося навколо гвинта і не було ним розірвано. Загинув пілот лейтенант Волліс.
Програму пригальмували до з’ясування, кілька років промурижили в підвішеному стані, а потім і війна у В’єтнамі скінчилася. А оскільки потреба в цих засобах повернення минула – то і програму надувних літаків благополучно пустили під ніж 1973 року.
