У середині шістдесятих років, під час в’єтнамської війни, Армія США широко використовувала самохідний вогнемет M132.
M132 являв собою модифікацію бронетранспортера M113, командирську башточку якого замінили баштою М8, озброєною вогнеметом M10-8 і 7,62-мм кулеметом M73. M10-8, розроблений Хімічним корпусом США спеціально для неї, являв собою вогнемет струменевого типу з витісненням горючої рідини стисненим газом. Подібні принципи роботи визначили склад агрегатів зброї та компонування внутрішніх відсіків самохідної машини-носія.
Для викиду вогнепальної суміші використовували трубку достатньої довжини, на дуловому зрізі якої розташовувалися електроди системи іскрового запалювання. “Ствол” вогнемета прикривався легким металевим кожухом несиметричного січення. Частина поверхні кожуха мала перфорацію для проходу повітря і охолодження деталей.
Башта оберталася на 360°; кут нахилу озброєння становив +55° і 15°(?). У десантному відділенні було встановлено чотири баки з вогнесумішшю загальною ємністю 757 літрів. Під час боїв машина M132 показала свою ефективність під час зіткнень у джунглях. Самохідні вогнемети були зручним засобом для боротьби із засідками або знищення деяких укріплень, вогневих точок тощо.
Війна у В’єтнамі змусила американців по-новому осмислити роль бойових річкових кораблів. Аж до 1966 року вони не приділяли належної уваги району дельти річки Меконг. За ступенем оснащеності навіть стрілецькою зброєю В’єтконг значно поступався підрозділам урядової армії Південного В’єтнаму, які цілком могли і без допомоги американців контролювати дельту Меконгу. Однак насправді контроль над величезними районами з населенням близько 2 млн осіб дуже швидко перейшов у руки В’єтконгу.
У березні 1966 р. американцям довелося почати організацію Мобільної річкової оперативної групи для дій у дельті Меконгу. Саме тут американцям довелося згадати про малі річкові артилерійські кораблі та запропонувати нові способи застосування бойової техніки.
Так, для патрулювання річок на десантних катерах LCM(6) ВМС США часів Другої світової війни встановлювали самохідний вогнемет M132 і автоцистерну з вогнесумішшю. Характеристики вогнемета M10-8 давали змогу бойовим машинам контролювати береги річки, відповідаючи на обстріл із засідки струменем палаючої вогнесуміші. Броньовані корпуси, своєю чергою, захищали екіпаж і баки від куль стрілецької зброї. Однак, через носову апарель у десантного катера LCM(6), БТР M132 не міг стріляти прямо вперед.
Під час організації Мобільної річкової оперативної групи низку десантних катерів LCM(6) було переобладнано в річкові монітори. Замість апарелі обладнували загострену носову частину; передню частину корпусу закривали бронепалубою; на бронепалубі ставили велику вежу з 40-мм гарматою і 12,7-мм кулеметом.
У 1968 році монітори пройшли модернізацію, спрямовану на посилення озброєння. Носову башту з 40-мм гарматою замінили на башту зі 105-мм гаубицею М49.
На шести моніторах другого покоління вся передня частина була закрита палубою, а на носі було встановлено дві башти М8 від самохідного вогнемета M132, на даху рубки залишалася тільки одна кулеметна башта. До позначення вогнеметних моніторів було додано букву “F” (англ. Flamethrower – вогнемет), а традиційно їх називали “Zippo”.
Вогнеметний монітор “Zippo” мав екіпаж із семи осіб і міг досягти максимальної швидкості близько 8 вузлів. Він був здатний перевозити 1350 літрів стисненого напалму, який міг бути вичерпаний всього за 3 хвилини безперервного вогню. Ефективна дальність метання вогнепальної суміші становила 150 ярдів (близько 140 метрів), а максимальна досягала 300 метрів, залежно від умов і кількості рідини в наявності.
