Історія Другої Світової війни все ще має безліч темних плям, які Радянський Союз, а тепер і Росія ретельно намагалися приховати. Але одна з властивостей Історії полягає в тому, що як би її не намагалися переписати або приховати, вона від цього не зміниться, і рано чи пізно правда стане відома всім. Одним із таких неприємних фактів, про який в СРСР вважали за краще мовчати, були поставки нафти і вугілля до Японії, яка, як відомо, була союзником нацистської Німеччини і вела війну зі США. Абсурдності цій ситуації додає ще й те, що Радянський Союз, отримуючи від США військову допомогу (зокрема й нафтопродукти) і постійно вимагаючи від них відкриття “другого фронту”, сам постачав нафту їхньому ворогові.
Як відомо, 11 грудня 1941 року Адольф Гітлер, будучи пов’язаним союзницьким договором з Японією, оголосив війну Сполученим Штатам Америки. Однак в Антигітлерівській коаліції аналогічної єдності не було – Сталін не тільки не оголосив Японії війну, а й упродовж ще трьох років забезпечував союзника нацистів дефіцитними енергоресурсами.
Нафтова концесія на Сахаліні
Ще 1925 року, потребуючи грошей, Радянський Союз підписав договір про нафтову концесію з японською компанією “Кіта Карафуто Секію Кабусікі Кайся”. Японці отримали право на розробку 8 нафтових родовищ загальною площею 5252 га в північній частині Сахаліну. Видобуту нафту вантажили на танкери в затоці Уркт і відправляли до Японії. Також було укладено концесію на вугілля.
У 1936 році, коли загарбницькі цілі Японії та її ідеологічна близькість до європейського фашизму (нацизму) вже не були секретом для радянського керівництва, концесію продовжили. У 1935-1937 роках на сахалінських родовищах щорічно видобували близько 200 тисяч тонн нафти, приблизно 90% якої йшли на потреби японської армії і флоту. Не припинялася спільна робота і під час боїв на Халхін-Голі 1939 року. З 1941 року відносини Японії та СРСР, у т.ч. й економічні, визначав Радянсько-японський пакт про нейтралітет.
Цей договір дозволив Радянському Союзу в найважчий період радянсько-німецької війни уникнути “удару в спину”. Тому Сталіну довелося змиритися з тим, що Токіо відмовився ліквідувати концесію в грудні 1941 року, як це було передбачено попередньою угодою. “У роки Другої Світової війни на Північному Сахаліні склалася парадоксальна ситуація: у ньому пліч-о-пліч працювали радянські та японські нафтовики під загальним девізом “Все для фронту. Все для перемоги”, – зазначає сахалінський дослідник Олександр Челноков.
Поставки нафти з Сахаліну мали велике значення для Країни Вранішнього Сонця, оскільки під час транспортування “чорного золота” з родовищ в Індонезії японські танкери регулярно знищувалися англійським і американським флотом. Своєю чергою, нафта із Сахаліну йшла до Японії практично безперешкодно, є навіть неофіційна інформація про те, що для постачання нафти, іноді, фрахтувалися радянські судна, які американський флот, за визначенням, не міг атакувати. За деякими даними, половина всього палива імператорського флоту мала сахалінське походження.
Кінець концесії
Навіть після нападу Японії на США СРСР не наважився відразу розірвати концесію – такий крок міг би спровокувати відповідні агресивні дії і навіть війну. У жовтні 1941 р. японській стороні було навіть продовжено право на видобуток і вивезення нафти до 1943 р. Саме економічними поступками (нафта була життєво необхідна Японії) в СРСР прагнули уникнути війни на сході”.
Водночас, пам’ятаючи про загрозу японського вторгнення, НКВС уважно стежив за радянськими робітниками концесій, вбачаючи в них потенційних шпигунів і “п’яту колону”. Відносини між японцями та росіянами ускладнилися, нерідко виникали конфлікти.
Наприклад, японці були незадоволені погіршенням економічної ситуації в місті Оха. “Не встигли одного року повоювати, а вже розвинули злидні”, – обурювалися вони.
Після 1943 року, коли стався докорінний перелом у радянсько-німецькій війні, і у війні на Тихому океані теж уже практично окреслився майбутній переможець, страх радянського керівництва отримати “удар у спину” від Японії зменшився. Але Сталін вважав за краще перестрахуватися, і вирішення питання про припинення поставок нафти відкладали аж до березня 1944 року, коли відбулися прямі переговори про умови ліквідації концесії.
Сторони дійшли такої угоди: нафтові та вугільні підприємства північного Сахаліну повністю відходили до Радянського Союзу. Натомість СРСР погодився виплатити японцям 5 млн рублів відступних. Крім того, обумовлювалося, що після закінчення війни росіяни поставлятимуть на Японські острови по 50 тисяч тонн нафти протягом 5 років за комерційними цінами.
5 липня 1944 року фрегат “Фукуе” відвіз із Північного Сахаліну співробітників японського консульства. Протягом ще 2 місяців японські конвої забирали обладнання та робітників із концесії. При цьому не обійшлося без пригод. 12 серпня конвой, що йшов уздовж східного узбережжя Сахаліну, атакував у радянських територіальних водах американський підводний човен “Помпон”. Сам СРСР у війну на Тихому океані не втручався ще протягом року.
