Одна з найцікавіших переробок підводних човнів M-класу відбулася в 1925-1927 році з підводним човном M2. Спущений на воду 1918 року як гарматне непорозуміння, він у середині 20-х, з одного боку, вже був очевидно непотрібною дикою іграшкою (а доля М1 не надихала), та плюс ще й Вашингтонська морська угода виводила ПЧ з такими гарматами за рамки допустимого (а шкода, щиро шкода – такі були б монстри!). Загалом, треба було кудись їх дівати, що для човнів такого розміру дуже навіть непросто. У човни берегової оборони їх не переробити, тож…
Так що з М2 вирішили зробити… авіаносець.
Посередні ходові якості і незграбність у торпедних атаках, так, – але авіаційна розвідка в інтересах, скажімо, з’єднання підводних човнів, що діють в Океані – безумовно, дуже цікаво. Не потрібно ганяти з човнами авіаносець, що демаскує їх, – і зберігаючи невидимість зграя стає зрячою. Ну, загалом, за пару років на місце вирізаної артустановки встановили ангар для невеликого біплана Parnall Peto, спеціально розробленого для вирішення цього незвичайного завдання. Зрозуміло, що ЛТХ аероплана були урізані під можливості базування, тож навіть за мірками 1925 року (перший політ) це був дуже і дуже посередній літачок. Але для розвідки зійде…
І, знаєте, це лайно таки полетіло. У жовтні 1928 року катапульта вперше закинула цей біплан у повітря з борту підводного човна M2. У принципі, «воно працювало», але випробування швидко показали, що підводний авіаносець, який вийшов, має дуже серйозні обмеження за погодою для застосування аероплана (відкривання ангара в умовах пристойної хитавиці було справою ризикованою, та й запустити літак у хвилю, що набігала, під час хитавиці можна було запросто). Свою роль відігравала і вимога мінімального перебування човна на поверхні під час запуску і приймання літака.
Ну, загалом, так воно і вийшло, як боялися: 26 січня 1932 року човен затонув. Весь екіпаж човна загинув, і достовірно про причину аварії не відомо нічого, але через рік під час спроби підйому було встановлено, що ангар човна відкритий. Фахівці адміралтейства припустили, що катастрофа сталася через спробу відчинити ангар до повного спливання човна – екіпаж намагався «встигнути швидко» і буквально на кілька секунд поквапився. Альтернативна версія – різкий диферент на ніс під час перебування з відкритим ангаром на поверхні з невстановленої причини.
Звісно, ідею підводного авіаносця ця катастрофа зарубала на корню, принаймні в Англії. Зрештою, якщо так вже потрібна розвідка в інтересах підводних човнів в Океані – то нехай нею займаються великі літаки з берега, які злітають і сідають на нормальних сухопутних аеродромах. А до крилатих ракет, та ще й таких, що запускаються з підводного положення, залишалося ще років 35, як мінімум.
