Почнемо з головного. Дуже важлива причина – поява нових типів боєприпасів. Наприклад, кумулятивних та осколково-фугасних оперених снарядів , у яких лопаті стабілізатора розкриваються при залишанні ствола.
Лопаті відкриваються в момент проходження ДГ (дульне гальмо). Дульне гальмо викликає проблеми з їх розкриттям, снаряд може просто зачепитися лопатями за ДГ і пошкодити їх, що призведе до зниження точність на великих відстанях. Для бронебійно-підкаліберних снарядів з піддоном, що відокремлюються, у яких стабілізатори не розкриваються, ДГ теж може бути проблемою, оскільки піддон почне відокремлюватися вже в камері ДГ, з усіма неприємними наслідками, що випливають із цього.
Тому можна ставити тільки коротке дулове гальмо, від якого пуття небагато (у відсотковому співвідношенні, оскільки що довше ДТ, то він більше знімає енергії віддачі). Наприклад, саме тому на протитанковій артилерійській 125-мм гарматі «Спрут-Б» ДГ коротке. Порівняйте з ДГ самохідної гаубиці «Гвоздика» за довжиною при практично одному калібрі (122-мм). Нижче два фото для порівняння
Сучасні гідравлічні системи набагато краще поглинають енергію віддачі та чудово поміщаються в танк.
У наші дні, до речі, ДГ можна зустріти на легких танках (і то не скрізь). Логіка така ж: на легкому танку вага зброї та габарит противідкатних пристроїв важливіша. Та й потужність артсистеми менша, тож можна, якщо дуже потрібно. А ось від 100 мм і вище вже намагаються не ставити.
Остання очевидна причина – потужність гармат зросла в рази, і застосування дульного гальма може призвести до контузій у піхотного прикриття. Навіть під час стрільби з АК з ДТК ті, хто перебуває поруч, отримують неслабке оглушення, а в танковій гарматі дулова хвиля, відбита ДТ, здатна вбити людину, яка перебуває біля зрізу ствола.
