Напередодні другої світової війни в СРСР було запропоновано проєкт літаючого підводного човна – проєкт, який ніколи не реалізували. З 1934 по 1938 рр. проектом літаючого підводного човна керував Борис Ушаков. Літаючий підводний човен являв собою тримоторний двох поплавковий гідролітак, обладнаний перископом. Ще під час навчання у Вищому морському інженерному інституті імені Ф. Е. Дзержинського в Ленінграді (нині Військово-морський інженерний інститут), з 1934 року і аж до його закінчення 1937 року, студент Борис Ушаков працював над проєктом, у якому можливості гідролітака доповнені можливостями підводного човна. В основі винаходу був гідролітак, здатний занурюватися під воду.
У 1934 році курсант ВМІУ ім. Дзержинського Б. П. Ушаков представив схематичний проект літаючого підводного човна, який згодом був перероблений і представлений у кількох варіантах для визначення остійності та навантажень на елементи конструкції апарату.
У квітні 1936 року у відгуку капітана 1 рангу Суріна вказувалося, що ідея Ушакова цікава і заслуговує на безумовну реалізацію. За кілька місяців, у липні, напівескізний проєкт ЛПЧ розглядали в Науково-дослідному військовому комітеті (НДВК), він дістав загалом позитивний відгук, який містив три додаткові пункти, один із яких свідчив: «…Розробку проєкту бажано продовжувати, щоб виявити реальність його здійснення шляхом проведення відповідних розрахунків і необхідних лабораторних випробувань…»
У 1937 році тема була включена в план відділу «В» НДВК-а, але після його перегляду, що було дуже характерно для того часу, від неї відмовилися. Усю подальшу розробку вів інженер відділу «В» військовий технік 1 рангу Б. П. Ушаков у позаслужбовий час.
10 січня 1938 року у 2-му відділі НДВК-а відбувся розгляд ескізів і основних тактико-технічних елементів літаючого підводного човна, підготовлених автором, Що ж являв собою проект? Літаючий підводний човен призначався для знищення кораблів противника у відкритому морі і в акваторії морських баз, захищених мінними полями і бонами. Мала підводна швидкість і обмежений запас ходу під водою не були перешкодою, оскільки за відсутності цілей у заданому квадраті (районі дії) човен міг сам знаходити противника. Визначивши з повітря його курс, він сідав за горизонтом, що унеможливлювало його передчасного виявлення, і занурювався на лінії шляху корабля. До появи цілі в точці залпу літаючий підводний човен залишався на глибині в стабілізованому положенні, не витрачаючи енергію зайвими ходами.
У разі допустимого відхилення ворога від лінії курсу літаючий підводний човен йшов на зближення з ним, а за дуже великого відхилення цілі човен пропускав її за горизонт, потім спливав, злітав і знову готувався до атаки.
Можливе повторення заходу на ціль розглядалося як одна з істотних переваг підводно-повітряного торпедоносця перед традиційними субмаринами. Особливо ефективною мала бути дія літаючих підводних човнів у групі, оскільки теоретично три таких апарати створювали на шляху противника непрохідний бар’єр завширшки до дев’яти миль. Літаючий підводний човен міг проникати в темний час доби в гавані і порти противника, занурюватися, а вдень вести спостереження, пеленгування секретних фарватерів і за слушної нагоди атакувати. У конструкції літаючого підводного човна передбачалися шість автономних відсіків, у трьох із яких містилися авіамотори АМ-34 потужністю по 1000 к. с. кожен. Вони забезпечувалися нагнітачами, що допускали форсування на злітному режимі до 1200 к. с.
Четвертий відсік був житловим, розрахованим на команду з трьох осіб. З нього ж велося управління судном під водою. У п’ятому відсіку була акумуляторна батарея, у шостому – гребний електромотор потужністю 10 к. с. Міцний корпус літаючого підводного човна являв собою циліндричну клепану конструкцію діаметром 1,4 м з дюралюмінію товщиною 6 мм. Крім міцних відсіків, човен мав пілотську легку кабіну мокрого типу, яка під час занурення заповнювалася водою, водночас льотні прилади задраювали в спеціальній шахті.
Обшивку крила і хвостового оперення передбачалося виконати зі сталі, а поплавки з дюралюмінію. Ці елементи конструкції не були розраховані на підвищений зовнішній тиск, оскільки під час занурення затоплювали морською водою, що надходила самопливом через шпігати (отвори для стоку води). Паливо (бензин) і мастило зберігалися в спеціальних гумових резервуарах, що розташовувалися в центроплані. Під час занурення магістралі водяної системи охолодження авіамоторів, що підводять і відводять, перекривалися, що унеможливлювало їхнє пошкодження під дією тиску забортної води. Для запобігання корозії корпусу передбачалося фарбування і покриття лаком його обшивки. Торпеди розміщувалися під консолями крила на спеціальних тримачах. Проєктне корисне навантаження човна становило 44,5% від повної польотної ваги апарата, що було звичайним для машин важкого типу.
Процес занурення включав чотири етапи: задраювання моторних відсіків, перекривання води в радіаторах, переведення управління на підводне і перехід екіпажу з кабіни в житловий відсік (центральний пост управління).»
Мотори в підводному положенні закривалися металевими щитами. Літаючий підводний човен мав мати 6 герметичних відсіків у фюзеляжі і крилах. У трьох відсіках, що герметизуються під час занурення, встановлювали мотори Мікуліна АМ-34 по 1000 к.с. кожний (з турбокомпресором на злітному режимі до 1200 к.с.); у герметичній кабіні мали розташовуватися прилади, акумуляторна батарея і електромотор. Відсіки, що залишилися, мали використовуватися як заповнені баластною водою цистерни для занурення літаючого підводного човна. Підготовка до занурення мала займати всього кілька хвилин. Для заповнення баластних цистерн водою використовувався той самий електромотор, що забезпечував рух під водою.
У 1938 році науково-дослідний військовий комітет РСЧА ухвалив згорнути роботи за проектом Літаючого підводного човна через недостатню рухливість його в підводному положенні. У ухвалі говорилося, що після виявлення Літаючого підводного човна кораблем останній, безсумнівно, змінить курс. Що зменшить бойову цінність ЛПЛ і з великим ступенем ймовірності призведе до провалу завдання.
Технічні характеристики Літаючого підводного човна:
Екіпаж, чол: 3;
Злітна маса, кг: 15000;
Швидкість польоту, вузлів: 100 (~185 км/год);
Дальність польоту, км: 800;
Стеля, м: 2500;
Авіамотори: 3xAM-34;
Потужність на злітному режимі, к. с.: 3×1200;
Максимально доп. хвилювання під час зльоту/посадки і занурення, балів: 4-5;
Підводна швидкість, вузлів: 2-3;
Глибина занурення, м: 45;
Запас ходу під водою, милі: 5-6;
Підводна автономність, година: 48;
Потужність гребного мотора, к. с.: 10;
Швидкість занурення, хв: 1,5;
Швидкість спливання, хв: 1,8
