Йтиметься про унікальну станково-ручну гармату Ordnance RCL 3.45in Mk 1. Створене під завісу Другої Світової – воно поєднувало в собі якості легкої протитанкової гармати і піхотного гранатомета, маючи завидну і за сьогоднішніми часами дальність ефективного вогню і потужність. Щоправда, принцип ураження бронецілей той самий, улюблений британцями HESH, деформований боєприпас із пластичного ВВ, а не кумулятивний снаряд, – але спишемо це на особливості острівного мислення. Тим паче, що кумулятивні засоби ПТО були на той момент відомі й англійцям, але вже дуже вони в HESH закохалися.
Зброя, вагою 34,5 кілограма, складається з нарізної труби калібру 3,45″ (87,6 мм) з пістолетним руків’ям і цівкою, плечового упору і соплової системи. Поршневий затвор ховається між соплами, оперує ним другий номер розрахунку. Приціл найпростіший, діоптричний. Загальна довжина тіла гармати становить 174 см, вага ВВ у снаряді – сім із невеликим кілограмів, метальний заряд – 5 кг кордиту.
При влучанні в броню він «розмазується» по ній, і після підриву відколює з тильної частини броні товщиною до 150мм уламки загальною масою ~4.5 кг, які вражають екіпаж і внутрішнє обладнання танка.
Прицільна дальність вогню (як я розумію, все-таки, з станка) становить 1000 ярдів (910 метрів), що в поєднанні з компактністю і потужністю робить цю зброю вельми серйозною загрозою для танків 40-х – 50-х років. Але ось фактор часу… Конструктор цієї системи, сер Денніс із Broadway Trust Company, не встиг налагодити своє дітище (як я розумію – збалансувати віддачу і тертя на нарізах) аж до кінця Другої Світової, тому на її поля битв гармата не потрапила. Готовність була досягнута тільки після закінчення війни. Саме тому вона і залишилася в практичній безвісності – у масову серію не пішла, а після війни військові взяли паузу, запросивши нові, вже не поспіхом розроблені зразки озброєнь.
Але ідея англійцям сподобалася, і було створено ціле сімейство конструктивно подібних гармат більшого калібру і далекобійності.
