Рідкісні зразки зброї в Радянському Союзі створювалися в ініціативному порядку. Дослідний автомат АО-46 – один із таких зразків. У 1969 році працівник відомого підприємства ЦНДІточмаш (місто Климовськ) Петро Андрійович Ткачов загорівся ідеєю створення дослідного зразка малогабаритного автомата. Цей автомат створювали під перспективний патрон 5,45х39 мм, який перебував у розробці, цей патрон вважали малоімпульсним. Запропонована Ткачовим модель зброї отримала позначення АО-46 (автоматична зброя, 46 – номер розроблення стрілецької зброї в ЦНДІточмаш). Незважаючи на те, що новий автомат створювався під автоматний патрон 5,45х39 мм, він мав дуже невелику масу. Вага АО-46 становила всього 2 кг, тому його можна було по праву назвати надлегким.
Цей малогабаритний надлегкий автомат розглядався як зброя особистої оборони військовослужбовців так званого «другого ешелону», тобто тих, хто не бере безпосередньої участі у вогневому контакті з противником. АО-46 міг стати штатною зброєю радянських танкістів, ракетників, артилеристів, різних допоміжних працівників. До основних вимог, які висувалися до такої зброї, можна віднести компактність, можливість дуже швидкого відкриття вогню, ураження цілей на дальності до 200 метрів. Одночасно з цим автомат не повинен був заважати військовослужбовцю виконувати свої основні функції і залишатися легкодоступним у будь-якому положенні.
Компактний, укорочений автомат спочатку проєктувався під перспективний патрон 13МЖВ – 5,45х39 мм. Петро Ткачов розробляв його за схемою «булл-пап». Цю розробку від традиційних автоматів відрізняли короткий ствол, металевий приклад, що складався наверх ствольної коробки, і використання приймача магазина в ролі пістолетного руків’я управління вогнем. Також цікавою особливістю цього автомата була відсутність газовідвідного пристрою. Для максимального спрощення конструкції зброї гази впливали на раму затвора автомата під час відводу їх не зі ствола, а безпосередньо з дульної насадки-пламегасителя. При цьому з АО-46 можна було вести вогонь як чергами, так і одиночними пострілами. За зовнішню схожість з ізраїльським пістолетом-кулеметом він навіть отримав найменування «радянський УЗІ».
Ще на етапі ескізного проектування конструктор приділив велику увагу балістиці нового 5,45-мм патрона. Ткачов помітив, що під час руху кулі цього патрона каналом ствола її швидкість наростає дуже швидко. Внутрішньобалістичні розрахунки дали змогу встановити, що вже на відстані в половину довжини ствола швидкість кулі перевищує 700 м/с. Це давало змогу серйозно зменшити ствол. Навіть при укороченні ствола наполовину на виході можна було отримати хороші зовнішньобалістичні характеристики.
Проведені розрахунки і дослідження показали, що зменшення довжини ствола з 415 мм до 210 мм веде до зниження швидкості кулі лише на 16% (з 880 м/с до 735 м/с) під час використання нового 5,45-мм набою.
Незважаючи на те, що початкова швидкість кулі дозволяла розраховувати на достатню ефективність такої зброї, з’явилася інша проблема. При веденні вогню зі зброї з таким коротким стволом виникало сильне дулове полум’я, яке демаскувало стрільця, крім цього, величина дулового тиску чинила травмувальний вплив і на його барабанні перетинки. Усунути ці явища допомогла спеціально розроблена дульна насадка, яка була виконана у вигляді розширювальної камери досить великого об’єму. За допомогою цієї насадки відпрацьовані гази спочатку скидаються від неї через низку бічних отворів у передній частині ствола автомата, а потім і з дульної частини ствола. Одночасно ця насадка використовується в автоматиці зброї, граючи роль газової камери газовідвідної системи.
Наступним кроком конструктора був пошук простіших рішень, як проти наявного автомата АК-74. Для цього він ліквідував пістолетну рукоятку, її функції дісталися від’ємному магазину. Для того, щоб новий автомат було зручно утримувати за таку «рукоятку», Ткачов істотно збільшив нахил магазину. Беручи до уваги передбачувану специфіку використання цієї зброї, включно з необхідністю прихованого носіння автомата під час проведення спецоперацій, конструктор пішов на зменшення місткості магазина в 2 рази – до 15 патронів.
Оригінальне рішення з використання магазину як пістолетної рукоятки мало свої наслідки. З метою зменшити її ширину патрони в магазині розміщувалися з дуже великим нахилом. При цьому зростання нахилу вело до погіршення ефективності подачі патронів. Тому рішення про зменшення ємності магазину переслідувало не тільки функціональні цілі, а й суто технічні. Конструктору вдалося забезпечити надійну роботу автомата тільки з магазином на 15 патронів.
Замикання каналу ствола автомата АО-46 було жорстким, його здійснювали легким (0,07 кг) поворотним затвором, що має два замикальні виступи. Автомат оснащувався ударно-спусковим механізмом ударникового типу з довгим ходом ударника – 80 мм. Довгий хід ударника сприяв збільшенню часу вистою рухомих частин автомата в передньому положенні, що, зі свого боку, призводило до зменшення розсіювання і темпу вогню.
АО-46 мав прицільні пристосування, які складалися з перекидного (на два положення) цілика і мушки. Плечовий упор був виконаний металевим, у разі потреби він легко складався на верхній частині АО-46. У цьому положенні його можна було міцно зафіксувати спеціальною засувкою, яка розташовувалася в корпусі основи прицілу. Перекладач режимів вогню на цьому дослідному автоматі виконував також роль запобіжника. Він був важільним і мав три фіксованих положення (стрільба одиночними патронами, автоматичний вогонь і запобіжник). Перекладач вогню розташовувався з правого боку ствольної коробки безпосередньо над спусковим гачком.
Більша частина деталей дослідного малокаліберного автомата АО-46, включно з його кришкою ствольної коробки, самою ствольною коробкою і деталями плечового упору виготовлялися з листової сталі методом штампування. Щоб захистити руки стрільця від опіків, передня частина кришки ствольної коробки і металеві деталі цівки були прикриті спеціальними накладками, виконаними зі шпону. Загалом цей дослідний зразок зброї вигідно вирізнявся нестандартним, оригінальним конструктивним оформленням майже всіх його деталей і вузлів. Незважаючи на це, АО-46 ніколи серійно не виробляли.
Після того, як новий автомат був показаний представникам ГРАУ, вони відкрили нову конкурсну тему на створення аналогічного автомата. При цьому Міноборони дало цій темі вельми незвичайну назву – «Модерн». У рамках робіт над цією темою радянськими конструкторами було запропоновано цілу низку цікавих дослідних зразків укорочених автоматів. Найвитонченішим із них виглядав автомат І. Стєчкіна, який також вирізняли оригінальні конструктивні рішення. Однак перевагу було віддано іжевській розробці АКС-74У, цей автомат і був прийнятий на озброєння в 1979 році.
Тактико-технічні характеристики АО-46:
Калібр – 5,45 мм; використовуваний патрон – 5,45х39 мм.
Довжина: з прикладом – 655 мм, зі складеним прикладом – 458 мм.
Довжина ствола – 245 мм.
Вага – 1,95 кг (без магазину).
Початкова швидкість кулі – 715 м/с.
Ємність магазину – 15 патронів.
Темп стрільби – до 700 пострілів/хв.
Прицільна дальність – до 200 м.
