Зараз уже ні для кого не секрет, що “Совєти” мало що свого винайшли або побудували; звичайною справою для радянських “інженерів” було копіювання західних зразків техніки. Справедливості заради варто сказати, що поряд із суто механічним перемальовуванням (перекресленням) західних зразків, у “совків” іноді виходило і щось своє. Хоча, найчастіше, це було пов’язано або з банальною помилкою під час перерахунку метричних величин, або з неможливістю в точності повторити оригінал через відсталість радянських технологій.
Тому немає нічого дивного в тому, що під час вибору патрона для своїх пістолетів і пістолетів-кулеметів Радянський Союз пішов стандартним шляхом – не розробляючи свого, а обравши між патроном 7,63х25 мм Маузер (майбутній 7,62х25 мм ТТ) і 9х19 мм Парабелум. Про те, як відбувався цей вибір, ми сьогодні й поговоримо.
з 25 червня до 13 липня 1930 року на Науково-випробувальному Збройовому Полігоні фахівці комісії Науково-технічного Комітету АУ провели випробування пістолетів кількох систем (Токарева, Прилуцького, Маузера, Вальтера, Парабеллума, Браунінга, Кольта, Кольт-Браунінга, Коровіна) та чотирьох пістолетів-кулеметів (Токарева, Дрейзе, Томпсона, Бергмана).
Комісія була створена 14 червня 1930 року за наказом Уборевича
“для з’ясування найкращих зразків великого і малого пістолетів” (насамперед для порівняння “великого” і “малого” пістолетів Токарєва з іноземними зразками, фото “великого” пістолета Токарєва буде нижче).
Випробувана зброя використовувала різні набої: 7,63х25 мм Маузер, 7,65х21 мм Парабелум, 9х19 мм Парабелум, 11,43х23 мм Кольт, а тому, крім випробування власне вогнепальних систем, комісія вивчила ефективність набоїв і підготувала рекомендації щодо вибору перспективного набою для проєктованої для РККА зброї…
Випробування були більш ніж серйозні: по-перше, всю зброю відстрілювали з руки на кучність і пробивну дію на 25 метрів, з руки і з упору на 50 м і тільки з упору на 100 м, три стрільці випустили з кожного зразка до 500 набоїв, а, по-друге, в групі самозарядних пістолетів одночасно випробовували чотири пістолети Люгера – один під набій 7,65х21 мм Парабелум і три (з різною довжиною стволів) під набій 9х19 мм Парабелум).
Випробувавши зброю і набої, комісія підготувала звіт, у якому про патрон 7,63х25 мм Маузер було заявлено:
“1. Великий заряд за відносно легкої кулі, що, забезпечуючи високу початкову швидкість і більшу настильність, водночас значно підвищує віддачу системи, порівнюючи із системами під інші патрони (наприклад, набій Парабеллума 9 мм.). Остання обставина дуже ускладнює конструювання як малих пістолетів у межах певної заданої ваги, так, особливо, і конструювання малих пістолетів і пістолетів-кулеметів під єдиний патрон (так само в межах заданої ваги), тому що при великій віддачі, яка дуже стрясає всю систему під час автоматичного вогню, збереження прицільної лінії неможливе, а влучність виходить нікчемною, що й підтвердилося під час випробування вітчизняних пістолетів-кулеметів під патрон Маузера 7,63 мм…
2. Крім того, цей патрон представляє у виробництві великі труднощі, завдяки пляшковій формі, що також ускладнює і виробництво патронника”.
Крім цього, комісія зазначила слабшу убойну дію патрона Маузера і те, що іноземні армії надають перевагу зброї під патрон Парабелум.
Єдиним аргументом на користь прийняття на озброєння патрона 7,63х25 мм Маузер було те, що він
“дає можливість використовувати наявні вже на озброєнні 3-х лінійні стволи, що спрощує і стандартизує виробництво”.
Висновок комісії був нехитрий:
“комісія вважає патрон типу Парабелум 9 мм. більш придатним для прийняття на озброєння”.
Однак до звітів комісії було додано так звану “особливу думку тов. Середіна В.П.”, який входив до комісії.
Василь Середін, відштовхуючись від того, що
“практично великий калібр і важка куля не дають значних переваг щодо забійності, тому що все залежить від місця і характеру попадання” (фахівці використовували під час випробувань коней і биків)
заявив, що
“з погляду забійності немає потреби йти шляхом конструювання автоматичного (самозарядного) пістолета великого калібру, оскільки це лише збільшить його вагу і зробить громіздкішим (особливо з огляду на необхідний запас набоїв) і менш зручним для бойового застосування”.
Що ж стосується пістолетів-кулеметів, то, за “особливою думкою” товариша Середіна, патрон Маузера, як потужніший, має і більшу дальність, тобто краще задовольняє умовам, згідно з якими перспективний пістолет-кулемет має мати змогу ефективно вражати цілі на дистанції 300 – 500 м.
Висновок, зроблений Василем Середіним, був теж нехитрий:
“Перехід на новий калібр і патрон в даний час, коли ми значною мірою вирішили питання з конструювання автоматичного пістолета (таким розглядався пістолет Токарєва – ІО), впритул підійшли до розв’язання проблеми створення пістолета-кулемета (тут теж розглядався пістолет-кулемет Токарєва) і майже здійснили виробництво патрона системи “Маузера”, – відсунемо питання доопрацювання обох типів зброї та патронів до неї, а також установлення масового виробництва, принаймні на один зайвий рік, тим часом як у цьому немає особливої потреби”.
Як бачимо, саме ця “особлива думка” і взяла гору зрештою.
Варто сказати кілька слів про цього самого Василя Середину: народився 1891 року, закінчив механіко-технічне відділення Казанського промислового училища 1909 року, працював слюсарем, призваний до армії 1912 року, зроблений унтер-офіцером 1914 року, 1915 року закінчив школу прапорщиків, із жовтня 1915 року – командир роти Офіцерської стрілецької школи в Оранієнбаумі, у вересні 1916 року закінчив офіцерські кулеметні курси при Офіцерській стрілецькій школі, останні чин і посада в РІА – підпоручик, командир роти школи майстрів-зброярів при Офіцерській стрілецькій школі, до серпня 1918 року – начальник школи майстрів-зброярів Московського військового округу, у 1924 – 1927 роках був слухачем факультету постачання Військової академії імені М. В. Фрунзе. В. Фрунзе, з травня 1930 року – помічник начальника 2-го сектору “літер А-2” 2-го управління Штабу РСЧА, у липні 1930 року призначений начальником і військовим комісаром Науково-випробувального збройового полігону, з червня 1932 року – начальник управління стрілецького озброєння Головного артилерійського управління (ГАУ) РСЧА, з грудня 1935 року – начальник відділу стрілецького озброєння Артилерійського управління РСЧА.
З атестації за 1930 – 1931 рік:
“Не дивлячись на відсутність спеціальної технічної освіти, володіє набутими на практиці хорошими і стійкими знаннями в галузі ручної зброї як у сенсі тактики, так і техніки. Енергійний, ініціативний, старанний і дисциплінований. Хороший організатор. Характер дещо нервовий і не завжди врівноважений…. Очолює полігон близько року. Під його керівництвом полігон починає оживати. Як начальник і комісар полігону зі своїми обов’язками справляється. Серед підлеглих користується авторитетом, багато працює над дійсним перетворенням полігону на науково-дослідну організацію”.
Комбрига В.П. Сереліна заарештували 29 травня 1937 року. 1 липня 1937 року за обвинуваченням в участі у військовій змові засуджений до розстрілу. Розстріляний того самого дня.
P.S. Як відомо, врешті-решт Радянський Союз відмовився від набою 7,62х25 мм ТТ – але за кілька десятиліть і через не один (напевно) десяток систем, які так і не змогли “перетравити” цей набій (з ним мучилися не тільки радянські конструктори, а й (уже після Другої Світової війни) чехи, поляки та угорці, коли намагалися пристосувати під нього свою зброю).
А ось не було б цієї “особливої думки” (з “майже налагодженим виробництвом набоїв Маузера”), і, можливо, радянська збройова школа заграла б більш досконалими фарбами.
