Ідея побудувати танк на повітряній подушці, якому не страшні ні міни, ні болото, хвилювала уми радянських конструкторів з початку минулого століття. Але в 70-х роках цей багатообіцяючий проект було закрито, а його результати засекречено
Перші думки про танк на повітряній подушці озвучив Костянтин Ціолковський у 1927 році. Перший “летючий” танк сконструювали в 1937 році. Машина була побудована колективом Московського авіаційного заводу №84 під керівництвом В.І. Левкова, видатного радянського інженера, який, по суті, і винайшов повітряну подушку. Розроблена машина мала порівняно невелику вагу і отримала назву «Земноводний танк». Проєкт отримав визнання представників військового керівництва країни, але з невідомих причин так і не отримав подальшого розвитку.
Крім того, Левков розробив ескізний проєкт ще однієї революційної бойової машини – десантного амфібійного судна на повітряній подушці для потреб сухопутних військ. За конструкцією ця машина більше була схожа на катер, вміщувала 20 осіб десанту й обладнувалася баштою, що обертається, з кулеметним озброєнням. Водночас у ОКБ ВПС під керівництвом інженера Гроховського теж розробили двомісний бронеавтомобіль на повітряній подушці, але і цей проєкт так і залишився на папері.
У повоєнні роки роботи зі створення танка на повітряній подушці відновилися з новою силою. У 1958 році було побудовано ходовий макет машини на повітряній подушці в габаритах танка для перевірки динамічних якостей подібних машин. У 1959 році радянська розвідка отримала відомості про те, що за кордоном теж розробляють бойовий СПП, і керівництво країни залучило до робіт значну низку передових заводів і науково-дослідних інститутів. Такий імпульс породив чимало проєктів, але лише деякі з них знайшли втілення в металі і дійшли до реальних випробувань.
1961 року спільно ВНДІ-100 і Челябінським тракторним заводом було розроблено ходовий макет бойової машини на повітряній подушці, який отримав секретне позначення «Об’єкт 760». Ходова частина складалася з основного гусеничного рушія і лише допоміжної камерної повітряної подушки, два нагнітачі розташовувалися в середній частині корпусу.
Машина мала класичне компонування: відділення управління розміщувалося в носовій частині (екіпаж із трьох осіб перебував під прозорими ковпаками напівсферичної форми), у середній частині розташовувалося бойове відділення («Об’єкт 760» озброювали макетом 73-мм гармати 2А28 «Гром»), у задній частині було розміщено моторно-трансмісійне відділення.
На випробуваннях машину порівнювали зі звичайним танком ПТ-76, і «Об’єкт 760» показав відмінні результати прохідності. Максимальна швидкість досягала 45 км/год, протипіхотні міни були йому не страшні, а для протитанкових мін танк на повітряній подушці був і зовсім недосяжний. Машину випустили всього в одному екземплярі, а за підсумками випробувань розробили проєкт БРДМ-ВПК, який не отримав подальшого розвитку.
Фінальним практичним акордом радянських розробок зі створення танка на повітряній подушці став «Об’єкт 8М-906». Машина використовувала базу танка ПТ-76, оснащувалася камерною подушкою і мала масу 13,5 тонни (на 0,5 т менше, ніж ПТ-76). І сама розробка, і випробування велися в умовах суворої секретності, тому подробиці проєкту у відкритих джерелах відсутні. Роботи зі створення танків на повітряній подушці тривали до 1970-х років і зрештою були припинені. Серед головних причин такого рішення виділяли надмірне споживання палива, вразливість конструкції і погану ремонтопридатність машин. Проте напрацьовані результати зіграли важливу роль у подальшому розробленні військових суден на повітряній подушці для ВМФ.
