Серед народів, що населяють територію, прилеглу до озера Чад, було два народи, що вирізнялися особливою войовничістю, це були народи Bornu і Baghirmi. Останні особливо цікаві – коли європейські дослідники натрапили на них (а це було приблизно в середині 19 століття), вони вирішили, що це нащадки заблукалих хрестоносців – обладунки та озброєння їхні були доволі схожі на середньовічні західноєвропейські. Багірмі носили напівсферичний (або близько) шолом, посилений смугами і прикрашений плюмажем, стьобані обладунки, прямий меч, довгий спис. Кінь захищався так само стьобаним обладунком і залізним «шанфроном» (захист морди). При цьому «ватники» на людині й коні розфарбовувалися у два, а то й більше кольорів.
Однак деякі західні дослідники стверджують, що система обладунку радше належить противникам хрестоносців – сарацинам.
Baghirmi (Baguirmi, Baguirmi, Bagirmi, …) прийшли в район озера Чад звідкись із Білого Нілу в 16 столітті, майже одразу ж приймають іслам і разом із підлеглими осілими і кочовими племенами починають жити у складі султанату. Сусіди Багірмі – теж мусульмани, які теж розмовляють мовою ніло-сахарської макросім’ї, – Борну (Bornu), залишок колись могутньої держави Канем (8-14 ст.), що поширювала вплив на всю територію Центральної Африки. За часів Маі (султана) Idris Alooma (близько 1571 – 1603) Борну ненадовго відродила свій вплив у цьому регіоні, Багрими наприклад були його васалами. Цей непересічний правитель запрошував турецьких спеціалістів, завдяки яким запровадив в ужиток у цих багатостраждальних краях укріплені табори, мушкетерів у залізних шоломах, верблюжу та важку кавалерію. На всі ці задоволення знаходилися гроші завдяки транссахарським торговельним шляхам, початок яких йшов від території навколо озера Чад і взагалі-то з яких годувалися всі навколишні держави. На початку 20 століття і Борну і Багрімі увійшли до складу колоніальних володінь Франції.
