Так, саме сімнадцять (зверху вниз я нарахував 3 + 3 + 4 + 4 + 3) кулеметів MG.34 змонтовано на цій зенітній установці. Причому, зверніть увагу: це не самопал, рама з кулеметами, на якій вони хитаються і крутяться – цілком собі промислового виготовлення. Кому і коли це спало на думку – навіть не уявляю собі. Припущу, що це чергова «зброя відчаю» самого кінця війни, коли знахабнілі англійські та американські пілоти стали перемішувати з ґрунтом німецькі війська на гранично малих висотах (просто тому, що стріляти вище кілометра з цих кулеметів марно). Ну а так-то, якщо хтось нарветься через неуважність на зустрічний струмінь куль у 10200 пострілів на хвилину, – то навіть їхній гвинтівковий калібр не врятує. Літак порве по лінії перфорації, як туалетний папір.
P.S. Незрозуміло, чому кулемети не MG.42 – тоді темп вогню міг сягнути і 20400 пострілів на хвилину (більше, ніж три «мінігани», якщо що).
