У рамках створення принципово нового танка на початку 50-х років у «Відділі 520» УТЗ (Уральський танковий завод), почали проєктувати середній танк «Об’єкт 140». Роботи очолив Головний конструктор Морозов. У зв’язку з розбіжностями між дирекцією заводу та інженерами ОКБ, у 1952 році деякі конструктори (серед яких був і сам Морозов) перейшли на Харківський завод №75. Роботи над танком «Об’єкт 140» продовжив Л.М. Карцев. Деякі напрацювання і рішення по «Об’єкту 140» використовувалися при створенні танка «Об’єкт 430». Два дослідні зразки було виготовлено 1957 року. Під час порівняльних випробувань танків «Об’єкт 430» і «Об’єкт 140» в останнього виявили деякі дефекти. Незабаром за ініціативою Карцева танк «Обʼєкт 140» зняли з конкурсу, а роботи по ньому припинили.
У травні 57-го року для проведення заводських випробувань зібрали перший зразок танка «Об’єкт 140». Від початку випробувань дослідний зразок пройшов 86 кілометрів, однак випробування довелося перервати, оскільки спостерігалося підвищення температури коробки передач і двигуна. Крім того перемикання з 3-ї на 4-ту передачу також було незадовільним. З машини зняли систему охолодження, коробку передач і бортові редуктори. Усі агрегати встановили на стенд, щоб зняти теплові характеристики, відпрацювати синхронізатори, а також усунути інші недоліки. Для системи охолодження виготовили новий ежектор. Під час заводських випробувань нової ходової частини, встановленої на діючий макет (у ходовій частині було застосовано котки з алюмінієвих сплавів), також виявилися недоліки – гумові бандажі швидко руйнувалися. Загалом побудували два дослідні зразки «Об’єкт 140». Під час порівняльних випробувань у Кубинці на полігоні НДІБТ із харківським танком «Об’єкт 430» виявили серйозні недоліки в конструкції трансмісії та двигуна «Об’єкта 140». Наприклад, розташування двигуна впоперек корпусу ускладнювало в похилому положенні доступ до нього під час військового ремонту та експлуатації, а також вимагало конструктивних доробок для монтажу.
06.06.1958 р. Постановою РМ СРСР № 609-294 роботи щодо танка «Об’єкт 140» було офіційно припинено. У додатку до постанови як причину припинення робіт вказується: «У зв’язку з тим, що новий середній танк, що розробляється заводом №183 за своєю конструкцією менш досконалий, ніж новий середній танк, що розробляється паралельно на заводі №75 Харківського раднаргоспу». Єдиний збережений екземпляр дослідного танка «Об’єкт 140» перебував у підмосковній Кубинці та був виставлений у Військово-історичному музеї бронетанкового озброєння та техніки. Влітку 2006 року танк передали нижньотагільському музею ФГУП «ВО Уралвагонзавод».
У дослідному танку «Об’єкт 140» було реалізовано класичну схему загального компонування з нестандартним розташуванням двигуна – у похилому положенні впоперек корпусу. Відділення управління розташовувалося зліва в носовій частині корпусу. У ньому перебував механік-водій. Над його робочим місцем у даху корпусу розташовувався люк, який закривався броньовою кришкою. Для спостереження за полем бою під час руху із закритим люком використовували два перископічні оглядові прилади, встановлені в шахтах біля верхньої кромки лобового верхнього листа. Для забезпечення широкого кута огляду перед танком прилади встановлювали під кутом відносно один одного, зі зміщенням вправо. Під час водіння танка в темний час доби замість лівого призмового оглядового приладу встановлювали прилад нічного бачення ТВН-2. До особливостей компонування відділення управління можна віднести розміщення зліва за ходом руху щитка контрольно-вимірювальних приладів і встановлення перед сидінням механіка-водія важеля перемикання передач. Бойове відділення розташовувалося в башті і середній частині корпусу. Робоче місце навідника знаходилося зліва від гармати. За навідником перебував командир танка. Робоче місце заряджаючого – праворуч від гармати.
Бойове відділення танка «Об’єкт 140», порівняно з танком Т-54, було збільшено завдяки більшому діаметру опори башти, який становив 2230 міліметрів (у танка Т-54 діаметр дорівнював 1816 мм).
Як озброєння на танку «Об’єкт 140» було встановлено стабілізовану гармату і три кулемети. Основною зброєю була 100-міліметрова нарізна гармата Д-54ТС, що має щілинне дулове гальмо, ежекційний пристрій продувки каналу ствола і механізм викиду стріляних гільз. Бронебійний снаряд під час пострілу мав початкову швидкість 1015 м/с. З гарматою був спарений 7,62-мм кулемет. Курсовий кулемет жорстко встановлювали праворуч від робочого місця механіка-водія у відділенні управління. На першому зразку дослідного танка «Об’єкт 140» під час стрільби з гармати прямою наводкою, а також зі спареного кулемета використовували перископічний приціл Т2СА «Удар», виготовлений на Красногірському заводі №393, на другому – шарнірний телескопічний приціл ТШ-2-32П. гармата та спарений кулемет мали двоплощинний стабілізатор. На першому зразку танка встановили стабілізатор « Молния», на другому – «Вьюга». Ці стабілізатори є розробкою ЦНДІ-173. Для ведення вогню по повітряних цілях використовувався кулемет КПВТ калібру 14,5 мм. Зенітна кулеметна установка мала ручне керування і розміщувалася на підставі люка заряджальника. Боєкомплект до гармати складався з 50 унітарних пострілів, до 7,62-міліметрових кулеметів – з 3 тис. набоїв, до великокаліберного кулемета – з 500 набоїв.
На танку «Об’єкт 140» було встановлено диференційований протиснарядний броньовий захист. Бортові листи корпусу (зварювався з окремих бронелистів) – гнуті, зі змінною товщиною (у нижній частині 80 міліметрів, у верхній – 57 міліметрів). Носова частина корпусу збиралася з двох 100-міліметрових бронелистів. Бортові і верхній лобовий листи догори виступали таким чином, що утворювали захист опори башти. Кормова частина корпусу являла собою литу вставку, яка складалася з верхньої і нижньої бронедеталей, розташованих під кутом. Дах корпусу утворювали горизонтальний лист, передній і задній виличні листи, що розташовувалися під великими кутами. Для доступу до агрегатів і вузлів трансмісії та силової установки дах корпусу над моторно-трансмісійним відділенням відкривався на петлях назад. Спеціальний торсіон полегшував підняття даху екіпажем. Лита сферична башта мала вузьку амбразуру для гармати. Максимальна товщина лобової броні башти – 240 міліметрів, бортової – 220 міліметрів. Дах башти в кормовій частині мав люк, через який здійснювався викид стріляних гільз.
Зліва на даху башти встановлювалася командирська башточка, що має ту саму конструкцію, що й башточка на Т-54. Праворуч на даху башти – основа люка заряджальника. Кришка люка заряджаючого і турель зенітної кулеметної установки оберталися на кульковій опорі.
Основу силової установки становив чотиритактний 12-циліндровий дизель ТД-12 (8Д12У) рідинного охолодження конструкції заводу №77. Щоб зменшити висоту корпусу танка, 580-сильний двигун встановлювали під кутом 53° з нахилом до носової частини танка. Внутрішні паливні баки мали ємність 825 л, зовнішні – 275 л. Коробкою передач забезпечувалися шість передач переднього і одна передача заднього ходу. Загальний діапазон коробки передач дорівнював 6,92.
Механізми повороту планетарні двоступеневі з дисковими гальмами повороту і блокувальними фрикціонами. ПМП і коробка передач, що мали щільне компонування, конструктивно виконувалися в різних картерах, проте мали єдині системи охолодження і змащення. Таке тех. рішення за наявності фрикційних елементів, що працюють у маслі, стало причиною підвищеної втрати потужності двигуна у вузлах трансмісії, тобто до низького ККД трансмісії, а, отже, до високої тепловіддачі в масло. Водомасляний радіатор, застосований у системі охолодження трансмісії, виявився малоефективним.
Ходова частина складалася із системи підресорювання та гусеничного рушія. Гусеничний рушій складався з двох гусениць, 2 ведучих коліс, 6 підтримувальних і 12 опорних котків, 2 напрямних коліс, що мають механізми натягу гусениць. Динамічний хід опорних дводискових котків, що мають зовнішню амортизацію, становив від 203 до 242 міліметрів. Для виготовлення дисків опорних котків використовували алюмінієвий сплав, для їхнього з’єднання використовували 10 болтів. Гусениці – дрібнозвеневі, цівкового зачеплення траків. ОМШ і траки з’єднувалися за допомогою сталевих пальців. У системі підресорювання застосували індивідуальну торсіонну підвіску з поршневими гідравлічними амортизаторами (крайні вузли) і буферними підресорниками (другі та п’яті вузли). Напруга однопровідної бортової мережі дорівнювала 24-26 В. Для зовнішнього зв’язку використовувалася ультракороткохвильова радіостанція Р-113, для внутрішнього – ТПУ Р-120.
Тактико-технічні характеристики танка «Об’єкт 140»:
Бойова маса – 36 т;
Екіпаж – 4 людини;
Довжина корпусу – 6315 мм;
Довжина з гарматою вперед – 9102 мм;
Ширина корпусу – 3300 мм;
Висота – 2400 мм;
База – 4137 мм;
Колія – 2700 мм;
Кліренс – 432-472 мм;
Двигун – ТД-12, дизельний, максимальна потужність: 579 к.с. (426 кВт), при 2100 об/хв;
Швидкість по шосе – 55 км/год;
Швидкість по пересіченій місцевості – 30 км/год;
Запас ходу по шосе – 450 км;
Питома потужність – 16 к. с./т;
Тип підвіски – торсіонна;
Питомий тиск на ґрунт – 0,75 кг/см;
Подоланий підйом – 35 градусів;
Подоланий брід – 1,4 м;
Основне озброєння нарізна 100-міліметрова гармата Д-54ТС, боєкомплект – 50 снарядів;
Кулемети: один 14,5-міліметровий КПВТ, два 7,62-міліметрових СГМТ;
Приціли ТПДС, «Кут», «Візерунок», «Луна II»
Фотографії подано в дзеркальному відображенні.
