Арбалет протягом багатьох століть був одним із найстрашніших видів зброї. Він пробивав обладунки, щити, легкі укріплення. Але все змінилося з приходом вогнепальної зброї: арбалет ставав все менш і менш затребуваним, поки не зник з поля бою зовсім. Своє друге народження арбалет пережив у середині XX століття.
Друга світова війна, що почалася, вимагала не просто нової зброї, а безшумного, легкого, смертоносного і водночас простого і зрозумілого інструменту. Саме тоді арбалет повернувся «в стрій».
За нестачі ефективної вогнепальної «безшумної» зброї надійні та порівняно дешеві арбалети не могли бути обійдені увагою. Щоправда, оцінивши їхні великі розміри, британське Управління спеціальних операцій і американське Управління стратегічних служб вирішили зменшити їх завдяки використанню гумового шнура – адже ще в 1920-ті рр. виготовляли арбалети й арбалети-аркебузи (що метають не лише стріли-болти, а й кулясті кулі) з жорсткою дугою і пружною тятивою з гумового шнура.
Перша поява армійського арбалета датується 10 листопада 1942 року. Це був компактний арбалет пістолетного типу, виготовлений з алюмінієвого сплаву. На жорсткій вертикальній дузі на поліспастах ставили гумові джгути, з’єднані короткою тятивою. Болт з листоподібним наконечником отримував початкову швидкість 52 м/с, це давало прицільну дальність у 30 ярдів (27,3 м).
При вазі трохи менше кілограма цей зразок більше був схожий на пістолет, ніж на арбалет, а завдяки своїй компактності він ставав ідеальною зброєю для непомітного знищення вартових. Зброя отримала звучну назву «Little Joe» («Маленький Джо»). Доведений прототип був остаточно завершений і відправлений на випробування 14 вересня 1943 року.
Але були в «Little Joe» і недоліки: звісно, вона була значно тихішою за будь-яку вогнепальну зброю з глушником, але вона не була абсолютно безшумною, оскільки під час пострілу тятива видавала характерний клацаючий звук. Це, однак, не було серйозною проблемою, оскільки клацання не привертало до себе уваги, органічно зливаючись зі звуками навколишнього середовища.
Великим мінусом цього арбалета була його мала скорострільність. Через те, що арбалет був однозарядним, а дуги не давали змоги швидко перезарядити його, він міг здійснювати не більше ніж 5-7 пострілів на хвилину.
Гумова тятива, маючи запас міцності лише на 100 пострілів, також залишала бажати кращого, але, незважаючи на ці чинники, цей вид зброї було прийнято на озброєння спецпідрозділами США, його успішно застосовували протягом багатьох років.
Одночасно з «Маленьким Джо» застосовувалися й інші, більш традиційні моделі. Саме таким був арбалет, який отримав ім’я «Вільям Телль». При вазі в півтора кілограма він міг запустити алюмінієвий снаряд вагою 226 грамів з початковою швидкістю в 60 м/с, який, на відміну від легкого 28-грамового снаряда «Маленького Джо», пробивав навіть легкий захист. «Традиційна» будова арбалета також підвищувала і скорострільність.
«Маленький Джо» був єдиним арбалетом, що випускався в значних кількостях.
Фотографії дано в дзеркальному відображенні
