Ця машина дійсно може мчати по снігу, незважаючи на те, що всі шість її коліс прикручені ланцюгами до лиж. Так, не обертаючи колесами, адже вся річ у тім, що в кузові машини ПЕУ-1 встановлений двигун АІ-25ТЛ з тягою 1720 кгс. З цим прискорювачем привід на колеса, загалом, не обов’язковий. Тяга двигуна, судячи з того, що можна побачити на кадрах кінозйомок випробувань ПЕУ-1Р, істотно перевищувала досягнуту колесами, особливо на слизьких ґрунтах, і вже тим паче під час руху водою (ПЕУ-1 плавала за рахунок обертання коліс).
Машина, буквально, вилітала з води на найскладніші береги, вилазила з будь-яких брудів, навіть із таких, де примудрялася застрявати навіть легендарна «Синя птиця». Рух по воді теж не викликав проблем – щоправда, про те, що ПЕУ-1Р перейшла на реактивну тягу, одразу ставало відомо всім у радіусі кількох кілометрів. Звук працюючого двигуна і хмари бризок і пари видавали машину з головою. У принципі, все, що можна сказати поганого про цю машину – так це… Ну, ви ж розумієте, що це тільки іграшка для експериментів?
Встановлення реактивного двигуна із запасом гасу обнулило вільну (корисну) вантажопідйомність, а про витрату пального годі й казати. Більш-менш довго «літати» з увімкненим АН-25ТЛ не виходило, тільки що на берег вискочити або заміри зробити. І це був глухий кут. Зробити машину більшою, щоб залишилося на корисне навантаження? Знадобиться потужніший реактивний двигун, йому треба більше палива – і все по колу. Тому, останнім кроком стала спроба оснастити ПЕУ-1Р набором із 16 двигунів від ЗУР 9М39, які могли бути використані для разових «стрибків» без запуску турбореактивного двигуна. Вийшло ще краще, але про практичну застосовність мови не було. Втім – ТТРД як прискорювачі для виходу з води прижилися, щоправда, тільки на ІРМ «Жук».
Фотографії дано в дзеркальному відображенні
