Одним із найяскравіших етапів еволюції бронетанкової техніки і, без сумніву, найбагатшим різними парадоксами є період створення багатобаштових систем. Першим таким танком став французький 2С – так званий танк прориву. Річ у тім, що французьке командування, переоцінивши потужність німецьких укріплень «лінії Гінденбурга», дійшло висновку необхідність посилити свої «Рено» надважкими танками. Вирішено було зробити своєрідний гібрид — будувати машину з гусеницями, що охоплюють корпус, як у англійських танків, але озброєння розмістити в башті, що обертається. Розробка проекту розпочалася у 1917 році, і вже у 1919 році передбачалося випустити 300 бойових машин, проте у зв’язку із закінченням війни виробництво було згорнуто. У результаті до 1923 виготовили всього 10 екземплярів.
Ця 70-тонна махина була, на ті часи, добре броньована: лоб корпусу — 30 мм, борт — 22 мм, башта — 37 мм, але малорухлива. Два двигуни “Майбах” по 250 л. с. забезпечували танку швидкість по шосе всього 15 км/год. Зате на випробуваннях він легко переповзав рови завширшки 5,5 м, підіймався на сходинки в зріст людини і переходив вбрід річки глибиною 2 м, та валив столітні дерева з товщиною стовбура 80 см. Довжина цієї громади — 12 м, ширина — 3 м, висота — 4 м.
Озброєння розміщувалося у двох баштах та бортах корпусу. У передній башті – 75-мм гармата, у кормовій башті – кулемет. Високе розташування башт до мінімуму зменшувало «мертву» зону обстрілу, а винесені за ходову частину високорозташовані бортові кулемети дозволяли вести поздовжній обстріл траншей. Разом з тим, розміщення на одному рівні двох башт і велика висота моторного відділення виключали для них круговий обстріл. Екіпаж цієї сухопутної фортеці складався з 13 осіб, а для його посадки було передбачено досить широкі двері у правому борту.
Наприкінці 1920-х років танки модернізували: посилили елементи підвіски, покращили засоби зв’язку та управління. На частині машин 75-мм гармату перенесли з передньої башти в задню, а на її місце встановили короткоствольну 105-мм гармату, навісили додаткову броню (передня частина корпусу стало 50 мм, а борт – 30 мм). Вага танка зросла до 81 т, що ще більше обмежило його і так невелику рухливість. У деяких джерелах зазначено, що модернізована машина набула нового позначення — ЗС. Таку махину було важко перевозити навіть залізницею.
Довелося цим велетням взяти участь і у Другій світовій війні, але кінець їх був безславним: всі вісім танків, що залишилися у французькій армії, що становили третій батальйон 511-го танкового полку, були в травні 1940 року знищені німецькою авіацією при перевезенні по залізницях). Саме ці невдахи, на жаль, формально, а не реально є найбільшими за габаритами і вагою танками – учасниками Другої світової війни.
Технічні характеристики танка C2:
Маса, т: 70;
Екіпаж, чол.: 13;
Довжина корпусу, мм: 10270;
Ширина корпусу, мм: 3000;
Висота, мм: 4090;
Бронювання, мм: лоб корпусу – 45-50, борт корпусу – 30, корми корпусу – 25, днище – 15, дах – 10;
Озброєння: 75-мм гармата, 4 х 8-мм кулемета;
Двигун: 2х “Майбах” потужністю 250 л. с.;
Швидкість по шосе, км/год: 15;
Запас ходу шосе, км: 150
Фотографії дано в дзеркальному відображенні
