Порівняно зі своїм головним конкурентом – луком арбалет має дуже серйозний недолік – низьку скорострільність. Це характерно насамперед для європейських арбалетів, перед якими стояло завдання відстрілювати особливо захищених супротивників. Чим міцнішими ставали обладунки, тим сильніше зростало зусилля, з яким доводилося згинати сталеві плечі європейського арбалета, і тим більше часу це, відповідно, займало.
Але азіати, як водиться, пішли своїм шляхом, на те вони й азіати. Китай виявився єдиним у світі регіоном, де примудрилися винайти багатозарядний скорострільний арбалет! Називався він Чо-ко-ну або Чжу-ге-ну.
Коротка історія
Винахід багатозарядного арбалета чо-ко-ну приписують напівлегендарному китайському полководцю Чжу Ге Ляну, який жив, на секундочку, у II-III столітті нашої ери. Але особисто я б не став довіряти цій чутці – для китайців характерно при зміні правлячої династії повністю переписувати історію попереднього царювання, тому давньокитайська історія – наскрізь легендарна. Грубо кажучи, це означає, що байки, домисли і міфи від історичних фактів у ній відокремити вкрай складно, і подають усе це, як правило, в одному салаті…)
Зате відомо точно, що чо-ко-ну використовували буквально, за історичними мірками, «нещодавно» – в японо-китайській війні 1894-1895 року, а також у Боксерському повстанні 1898-1901 року (воно ж – повстання іхетуанів). Не від хорошого життя використовувався – нормальної сучасної зброї повстанцям катастрофічно не вистачало.
Конструкція
Від звичайного арбалета чо-ко-ну відрізняється тільки коробом на ложементі. Він скріплений з важелем взводу арбалета. Цей короб і є магазином, куди стопкою, один на інший, укладаються болти – числом близько 10 штук.
Тятива, як бачите, проходить крізь проріз у нижній частині короба. Коли арбалет не зведений, тятива розташовується під нижнім болтом.
Щоб звести цю зброю, потрібно потягнути за важіль. При цьому короб піднімається і відводиться назад або вперед (залежить від конструкції) разом з важелем. З короба під дією сили тяжіння вислизає болт, потрапляючи на ложе. Важіль при цьому відтягує тятиву, зачіпаючи її за спеціальний гачок (або два гачки) в задній частині арбалета. Все, конструкція готова до пострілу.
По суті, цей самостріл – напівавтоматична зброя, оскільки досилання наступного снаряда (стріли) відбувається без участі стрільця. Після пострілу досить знову звести арбалет важелем – майже аналогічно зведенню гвинтівки затвором.
Бойові можливості
Гранична скорострільність зразків, які використовувалися на відомих нам війнах (а не описані в легендах) становила 10 пострілів приблизно за 15 секунд. Саме стільки стріл і вміщував магазин.
При цьому точність і купчастість стрільби залишалися вкрай низькими, навіть близько не порівнянними з показниками тодішніх гвинтівок. Заважала і відсутність прицілу. Фактично шанс влучити в ціль із чо-ко-ну є при стрільбі метрів на 15, найбільше – на 20.
Початкова швидкість болта не перевищувала 90 м/сек. Це верхня межа, найімовірніше, через велику масу болта – близько 100 грамів – і слабкий важіль типу «козяча нога», що давав невелике зусилля, початкова швидкість стріли чо-ко-ну була в районі 60-70 м/сек. Оскільки пробивна міць цього арбалета невисока, наконечники болтів – є припущення – змащували отрутою. Щоб уже напевно.
А крім того, при тривалій стрільбі ще й тятива виявляла тенденцію до стирання…
