Перший прототип бойової машини, яка потім стала відома, як БТР-40 мав приблизно такий вигляд, як на першому фото. Незвично, так. І – це в нього не зенітна установка, незважаючи на кут піднесення, а цілком собі універсальне озброєння, напівзакрита башта з великокаліберним кулеметом і звичайним СГМТ. Щоправда, військові хотіли КПВТ, але на момент побудови першого прототипу його ще не було, тож машина отримала вбитий у мотлох прототип кулемета, який співпадав лише за габаритами та посадковими місцями…
Однак, бажання мати «все й одразу» (ще й збільшення стійкості бронювання за рахунок раціональних кутів оного) призвело до того, що ергономіка машини виявилася сильно нижче плінтуса. Остаточно добивали всі скошені всередину борти ДВ (десантного відділення), тривалий марш виводив солдатів з ладу не гірше за контузію. Тому, машину терміново переробили «відповідно до зауважень замовника». Спрямили борти і збільшили довжину ДВ без збільшення кількості посадкових місць. Крім того, допрацювали розміщення лебідки і низку інших моментів.
Ось другий прототип уже був більше схожий на бойову машину. І кулемет справжній, і в ДВ жити можна. У такому вигляді машину офіційно взяли на озброєння. Але от невдача: не вдалося довести до розуму кулеметну установку, її доволі сильно розгойдувало під час стрільби, та й із двома різнотипними кулеметами одному стрільцю спілкуватися було непросто.
Тому довелося піти на компроміс: основна частина БТР-40 пішла в серію з двома СГ-43 на вертлюгах, а деякі у варіанті БТР-40А від самого початку «заточували» як ЗУ зі спареною установкою кулеметів КПВ за умови розрахунку на три особи, щоправда, її відпрацювання затягнулося, але лише за чотирьох десантників.
Фотографії дано в дзеркальному відображенні
