Літак AC-130 Spectre/Spooky — це перероблена версія всім відомого військово-транспортного літака Lockheed C-130 Hercules, призначена для вогневої підтримки розвідувально-диверсійних підрозділів і сухопутних військ. Літак може використовуватись для виконання самостійних операцій, пов’язаних із завданням авіаударів по наземних об’єктах у глибокому тилу противника, а також захисту авіабаз, ізоляції окремих районів бойових дій, розвідки і спостереження, контролю й управління на тактичному рівні. Загалом було розроблено кілька модифікацій цієї машини, які відрізняються складом артилерійського озброєння та радіотехнічних засобів. Наразі на озброєнні Командування спеціальних операцій ВПС США перебуває 21 такий літак: 13 літаків AC-130U Spooky прийняті на озброєння у 1995 році і 8 літаків AC-130H Spectre на озброєнні з 1972 року.
Робота над останньою модифікацією AC-130U почалась 6 липня 1987 року з контракту на загальну суму 155,2 млн доларів. Повна сума, витрачена на реалізацію цього проєкту, до кінця 1992 року склала 523,9 млн доларів. Ґаншип AC-130U був спроєктований фірмою Rockwell шляхом модернізації військово-транспортного C-130H. Зовні новий Gunship відрізняється від базової моделі наявністю на лівому борту фюзеляжу стволів гармат та відповідних люків і амбразур, а також значно виступаючими обтічниками антен. Від свого попередника AC-130H нова модифікація відрізнялась насамперед використанням більш досконалого озброєння та радіоелектронного обладнання.
Комплекс озброєння AC-130U (від носа до хвоста):
— 25-мм п’ятиствольна гармата Гатлінга General Electric GAU-12/U (швидкострільність 1800 постр./хв., боєкомплект 3000 снарядів);
— 40-мм гармата Бофорс L-60 Bofors (швидкострільність 100 постр./хв., боєкомплект 256 снарядів);
— 105-мм гаубиця M-102, спроєктована на базі стандартної армійської гаубиці (швидкострільність 6–10 постр./хв., боєкомплект 98 снарядів).
Головною відмінністю від AC-130H Spectre є використання п’ятиствольної 25-мм артилерійської установки замість 20-мм «Вулкана». Незважаючи на те, що ця гармата має більшу масу (122 кг проти 116 кг у «Вулкана») і більшу масу боєприпасів, вона забезпечує вищу початкову швидкість снарядів (1200 м/с проти 1030 м/с), завдяки чому вдалося досягти збільшення дальності її застосування з 2,7 км до 3,7 км, а також точності стрільби.
Додатково розглядається питання про озброєння літака ПТКР Hellfire.
Під час атаки ґаншип AC-130U виконує над ціллю віраж із таким розрахунком, щоб ціль завжди перебувала в центрі розвороту (так звана «Воронка»). На цій модифікації «повітряного лінкора» всі гармати виконані рухомими, тому пілотам вже немає необхідності суворо витримувати траєкторію літака для здійснення максимально точного обстрілу. Крім того, менш передбачувана траєкторія руху літака підвищує його живучість. Окрім цього, модифікація AC-130U навчилась одночасно обстрілювати 2 цілі. Під час ведення вогню в несприятливих погодних умовах або вночі гармати можуть наводитися за допомогою цифрового радара управління вогнем Hughes AN/APQ-180, інфрачервоної станції переднього огляду (кут огляду 180°) Texas Instruments AN/AAQ-117 або телекамери GEC-Marconi ALLTV (all-light-level TV).
Система індивідуального захисту ґаншипа AC-130U складається з:
— станції радіоелектронного придушення ITT Avionics AN/ALQ-17, розташованої в основі стабілізатора;
— 90 ІЧ-пасток і 300 дипольних відбивачів MJU7 або 180 M206 у 3-х установках, розміщених під фюзеляжем;
— ІЧ-системи AN/AAR-44;
— приймача Loral AN/ALR-56M, що слугує для виявлення радіолокаційного опромінення.
Екіпаж літака AC-130U Spooky включає 13 осіб: 2 пілоти, штурман, 2 спостерігачі, 4 оператори радіоелектронних засобів, офіцер управління вогнем і 3 стрільці. П’ятеро членів екіпажу (офіцер управління вогнем і оператори) розміщуються в центрі управління бойовим застосуванням — спеціальній броньованій капсулі в середній частині фюзеляжу. Всі вони мають доступ до 5 індикаторів, на яких відображається інформація з різних радіоелектронних підсистем ґаншипа (телевізійної, інфрачервоної, радіолокаційної, навігаційної та радіоелектронної боротьби). Індикатори розташовані в відсіку у вигляді літери П, що дозволяє кожному з членів екіпажу в разі потреби зі свого робочого місця зчитувати інформацію з будь-якого індикатора, що значно скорочує потребу в перемовинах.
Під час перебування літака безпосередньо в зоні бойових дій загальне цілевказання здійснюється офіцером управління вогнем. Два спостерігачі, один з яких розміщується в хвостовій, а інший — у передній частині літака, здійснюють візуальне спостереження, попереджаючи про можливу повітряну загрозу праворуч за курсом літака, своєчасно повідомляючи про неї решту екіпажу.
Для підтримання працездатності екіпажу під час тривалих польотів за кабіною пілотів був змонтований спеціальний звукоізольований відсік, у якому розміщені місця для відпочинку. Крім усього іншого, літак AC-130U має можливість дозаправлення паливом у повітрі, а також може оснащуватися навісним бронезахистом з композитних матеріалів, який застосовується під час виконання особливо небезпечних завдань.
ЛТХ АС-130U:
Розмах крила, м 40.41
Довжина літака, м 29.79
Висота літака, м 11.66
Площа крила, м2 162. 12
Маса, кг
порожнього літака 28000
максимальна злітна 79380
Внутрішні паливо, кг 20520
Тип двигуна 4 ТВД Allison Т-56-А-15
Потужність, кВт 4 х 3750
Максимальна швидкість, км/год 482
Крейсерська швидкість, км/год 340
Бойова швидкість, км/год 270
Перегоночна дальність, км 7800
Практична дальність, км 2400
Бойовий радіус дії, км 1100
Максимальна скоропідйомність, м/хв 579
Бойова висота, м 1680 -3200
Практична стеля, м 7620
Екіпаж, чол. 13
Озброєння: одна 25-мм гармата GAU-12/U (3000 снарядів), одна 40-мм гармата L/60 Boffors (256 снарядів), одна 105-мм гармата M102 (98 снарядів)
Бойове застосування AC-130
AC-130 почав бойову службу ще у В’єтнамській війні (модифікації AC-130A та H), показавши високу ефективність у вогневій підтримці наземних підрозділів, охороні периметру баз та перекритті маршрутів постачання супротивника. Ці літаки неодноразово здійснювали авіаудари по “стежці Хо Ши Міна”, уражаючи конвої, склади та пункти управління. Особливою ефективністю відзначались нічні операції, де завдяки оптико-електронним системам наведення ґаншипи знищували цілі навіть за повної відсутності освітлення.
Під час війни в Перській затоці 1991 року AC-130H використовували для вогневої підтримки сухопутних сил, атак на цілі в глибокому тилу, боротьби з мобільними ракетними установками та охорони баз. Один із літаків був збитий зенітною ракетою типу «земля-повітря» при операції в ніч на 31 січня 1991 року.
Згодом літаки AC-130 брали участь у численних конфліктах, включаючи операції в Сомалі, Боснії, Косово, Афганістані та Іраку. В Афганістані вони активно застосовувались для ураження позицій талібів, підтримки сил спецпризначення, захисту конвоїв та об’єктів.
Особливо інтенсивно ґаншипи використовувалися в Іраку під час війни 2003–2011 років. Літаки AC-130 виконували точкові удари по укріплених позиціях, бункерах, бронетехніці та скупченнях живої сили супротивника. Завдяки високій точності озброєння та можливості ведення вогню з повітря на низьких висотах ґаншипи стали незамінними під час міських боїв, коли необхідно було уникнути супутніх втрат серед цивільного населення.
AC-130U також застосовувалися під час операцій проти ІДІЛ у Сирії та Іраку. Однією з особливостей цих літаків стало те, що їх дедалі частіше залучали до операцій на підтримку загонів спецпризначення, з якими вони мали прямий радіозв’язок для координування вогню.
Оцінка ефективності та перспективи розвитку
AC-130 показали себе як один із найефективніших засобів вогневої підтримки військ у локальних конфліктах. Їх велика вогнева міць, точність ураження, висока тривалість перебування над полем бою, а також здатність працювати вночі та за несприятливих погодних умов роблять ці машини дуже цінними для армії США.
Разом із тим, через високу вартість, обмеження в застосуванні (висока уразливість у зоні дії сучасних ППО) та складність в експлуатації, таких літаків було побудовано обмежену кількість.
