Загалом англійські інженери — розсудливі прагматики, хороші фахівці, але іноді саме їх пробиває на рішення, які викликають відвертий подив. Ось, наприклад, як ця гармата: X5E1 від Garrington Ltd. Гармата, покликана замінити стару добру 25-фунтовку в епоху атомної війни.
Подовжений ствол збільшив дальність стрільби до 15,5 кілометрів (з 13,4), а форма щита — мала прикривати артилеристів від вражаючих чинників ядерного вибуху. Щоправда, щоб не робити щит надто високим — довелося піти на хитрощі. Щоб станини не заважали підходити до гармати, їх пустили по дузі зверху, над головами обслуги. Заодно підперли ними щит — від ударної хвилі. Рішення несподіване, витончене, — але дуже складне в технічному плані. Фактично, станина стала пружиною, яка працює на згин — з усіма наслідками, що випливають із цього. Але, як я розумію, з цим розробники впоралися, і гармату було подано на випробування.
Випробування ж поставили на ідеї хрест. Мало того, що гармата вийшла надто важкою — близько трьох з половиною тонн (проти 1650 кг у початкової Ordnance QF 25 pounder), так ще й «ковпак» чудово накопичував під собою порохові гази, настільки, що через деякий час обслузі доводилося розповзатися хвилин на тридцять, поки не провітриться. Звісно, це не лізло ні в які ворота, і намучившись до 1958 року — подальшу розробку ідеї припинили.
Шкода, звісно, що зупинилися. Додали б мотор, витяжний вентилятор, привід на колеса — і отримали б у підсумку таку собі кумедну САУ.
