Міна базового варіанту (без додаткових літер в позначенні) виготовлялася з «пресштофа» (Pressstoff), що був сумішшю деревного борошна з кам’яновугільною смолою. Міна варіанту А виготовлялася з лігніту (Lignit), який був сумішшю пилу бурого вугілля і бітуму.
Міна варіанту В, що іменувалася також як Viskonitmine, виготовлялася із суміші деревної тирси і смоли. Другу назву цей варіант міни отримав за назвою фірми Viskonit-Werke в місті Циттау (Zittau).
Міна варіанту С виготовлялася з картонних пластинок, склеєних столярним клеєм. Ця міна через особливості виготовлення мала характерний гранований вигляд. Цей варіант виробляла фірма Metallwarenfabrik Halver, Peter Wilhelm Haurand GmbH/Halver у місті Вестфален (Westfalen).
У колекції Санкт-Петербурзького музею артилерії, інженерних військ і військ зв’язку є екземпляр Topfmine, виготовлений із білого фаянсу. Жодних позначень на корпусі немає і встановити німецьке позначення цієї міни не є можливим.
Основним підривачем цієї міни був скляний хімічний натискний підривач Topfminezuender SF-1. Принцип спрацьовування ґрунтувався на тому, що під час натискання на нього натискний ковпачок розчавлював дві скляні ампули, а речовини, які перебували в них, вступали в реакцію з виділенням вогню, який підривав детонатор.
Міна могла використовуватися як противоднищева. У цьому разі її встановлювали дном догори і в гніздо додаткового детонатора угвинчували штирьовий детонатор Knickzunder 43 (Kn.Z. 43).
Діаметр міни коливався від 31 до 34 см, висота – 14 см, вага – 9 кг, заряд ВВ (пентрит) – від 5.7 до 6 кг. Зусилля спрацьовування близько 150 кг.
Як пише англійський військовий історик Майкл Кролл, союзницькі сапери, зустрівшись із топфмінами, звернули увагу на два цікавих моменти. Перший полягав у тому, що до кожної міни додавали мішечок із піском і всі встановлені міни були обсипані цим піском. Другий полягав у тому, що німецькі міношукачі типу Stuttgart 43, принцип роботи яких був незрозумілий, безпомилково виявляли топфміни. Вони правильно помітили, що це якось пов’язано з цим піском. І тільки через роки після війни було з’ясовано, що Stuttgart 43 був просто лічильником радіоактивності, а пісок являв собою моноцит (слаборадіоактивна порода, що містить елемент Торій). У німців він називався «Tarnsand».
Топфмін усіх різновидів було поставлено на фронт близько 628 тис. у 1944 році і 158 тис. у 1945 році.
