Нічний хижак: винищувач Heinkel He 219

Хейнкель He-219 «Філін» (німецьке позначення Heinkel He-219 «Uhu») — це двомоторний поршневий нічний винищувач часів Другої світової війни. Примітно, що дана машина була першим спеціально спроєктованим у Німеччині літаком цього класу і першою у світі серійною бойовою машиною, яка отримала катапультовані крісла. Літак He-219 був одним із найефективніших нічних винищувачів Другої світової війни. Проте німцям вдалося випустити всього 268 серійних літаків: у 1943 році — 11 штук, у 1944 — 195 і в 1945 — 62.

Створення нового нічного винищувача для потреб Люфтваффе фірма Хейнкель почала в січні 1942 року, саме тоді почалося детальне опрацювання машини. Літак опрацьовувався у 2-х варіантах: He 219а — нічний винищувач, He 219b — висотний винищувач-бомбардувальник. Обидві модифікації мали бути оснащені радаром FuG 212 «Lichtenstein» С-1 і потужним гарматним озброєнням. Бомбардувальник мав брати на борт до 2 тонн бомб. На винищувачі шасі прибиралося назад із поворотом на 90 градусів, тоді як бомбардувальник оснащувався здвоєними колесами основних стійок шасі, які прибиралися вперед. У підсумку саме шасі версії He 219b визнали більш вдалим і прийняли для обох версій літака, при цьому всі сили розробників були кинуті на He-219а.

Вже в лютому 1942 року був повністю готовий повнорозмірний макет «Філіна». Для прискорення робіт над проєктом доробка креслень He-219 здійснювалася паралельно з виробництвом оснащення для випуску першого дослідного зразка винищувача. До березня 1942 року німецькі інженери встигли підготувати близько 80% усіх креслярських кальок, але більша їх частина була знищена в результаті нальоту авіації Великої Британії на завод у Марієнеге.

11 березня 1942 року директор компанії «Даймлер Бенц» проінформував компанію «Хейнкель» про те, що через труднощі з доробкою двигуна DB 603G вони будуть замінені на більш надійні авіаційні двигуни DB 603C. 7 квітня 1942 року відбулося засідання макетної комісії, яке затвердило замовлення на 8 дослідних винищувачів. Плани створення прототипів, їх розробка, доробка і проведення програми льотних випробувань повністю відповідали обсягам типового контракту. 25 червня 1943 року програму зменшили до 4-х прототипів, одночасно з цим збільшивши до 20 штук серію передсерійних винищувачів.

У жовтні 1942 року на підприємствах Хейнкеля завершили збирання 1-го прототипу He-219. У тому ж жовтні через почастішання авіаційних нальотів союзників на заводи Ростока-Марієнеге Хейнкель ухвалив рішення про перенесення основного виробництва нічного винищувача у Відень-Швехат. Прототип He-219 мав однолонжеронне нероз’ємне крило, оснащене робочим обшиттям. Між елеронами Фріса і потужними щілинними закрилками знаходилися мотогондоли. Фюзеляж літака мав прямокутний переріз із заокругленими кутами і також оснащувався робочим обшиттям. 2 члени екіпажу винищувача розміщувалися в загальній кабіні спина до спини. У задній частині кабіни пілотів на рухомій турелі монтувався кулемет MG 131. За кабіною пілотів знаходилися паливні баки ємністю 1100, 500 і 1000 літрів. Доступ до досить високо розташованої кабіни пілотів здійснювався за допомогою висувної драбинки.

Вже 6 листопада 1942 року льотчик-випробувач Петер Готтгольд уперше підняв винищувач He-219 у небо. Літак провів у повітрі 10 хвилин, перший політ пройшов без будь-яких пригод. Проте через погані погодні умови цього дня не вдалося досягти заявлених технічних характеристик машини. Але навіть при цьому літак показав дуже непогані характеристики — швидкопідйомність 8,2 м/с, максимальну швидкість 610 км/год. Будь-яких нарікань на роботу двигунів літака зафіксовано не було. Водночас низка недоліків була зафіксована льотчиком-випробувачем: досить великі зусилля на штурвалі, виникнення незначної вібрації елеронів на швидкостях польоту 500 км/год, надто повільний процес прибирання шасі, недостатню маневреність винищувача у вертикальній площині. У резюме по польоту Петер Готтгольд зазначив, що літак ще недостатньо готовий, але при цьому його здатен пілотувати будь-який німецький льотчик із середнім рівнем підготовки. Програма першого етапу випробувань була завершена 9 грудня 1942 року, після чого «Філін» був підготовлений до перельоту в Пенемюнде, де планувалося провести випробування комплексу озброєння машини.

Виявлені в перших польотах недоліки були усунені за рахунок подовження фюзеляжу і збільшення площі хвостового оперення. Випробування системи озброєння також завершилися успішно. Після того як 25 березня 1943 року He-219 «Філін» успішно провів показові бої з літаками Ju 88S і Do 217N, військові вирішили збільшити замовлення на цей літак до 300 екземплярів. Після цього машину відправили в серійне виробництво. Перший серійний винищувач Люфтваффе прийняли на озброєння в жовтні 1943 року.

Основні модифікації машини

He-219А-0 – винищувачі передсерійної партії, виробляли із серпня 1943 року. Перші 22 літаки застосовувалися як прототипи, отримавши позначення He-219 від V13 до V32. На цих літаках проводилися випробування різноманітних модифікацій двигунів, комбінації радіоелектронного обладнання та озброєння. Решта винищувачів поставлялися в частини з моторами DB 603А (44 одиниці) або DB 603АА (1670 к.с.), які відрізнялися наявністю більш потужних компресорів. Літаки цієї серії комплектувалися двома типами РЛС – FuG 220 і FuG 212. Ці винищувачі також мали один із 3-х варіантів озброєння: М1 (2х20-мм гармати в крилі та 4х30-мм МК-108 в обтічнику під фюзеляжем); М2 (4х30-мм гармати МК-103 в обтічнику під фюзеляжем); М3 – така сама конфігурація, як і М1, але із заміною МК-108 на МК-103. Загалом було випущено 104 винищувачі у версії He-219А-0, зокрема у Швехаті – 95 і 9 на авіаційному заводі в Маріені.

He-219А-2 – серійний варіант нічного винищувача «Філін», який незначно відрізнявся від пізніх версій He-219А-0. Його підваріант He-219A-2/R1 був озброєний 2х20-мм гарматами MG 151/20 у крилі, 2х30-мм МК 103 під фюзеляжем і 2х30-мм МК 108 у спеціальній установці «Schräge Musik», яка призначалася для стрільби вгору. Всього було зібрано 85 винищувачів у версії He-219А-2.

He-219А-5 відрізнявся установкою нових двигунів DB 603E, DB 603АA або DB 603G, а також збільшеним запасом палива. Цього вдалося домогтися завдяки встановленню на літак додаткових паливних баків, які розташували в хвостових частинах мотогондол. Також машини відрізнялися одна від одної різними комплектами озброєння. Винищувачі у версії А-5 випускалися з осені 1944 року, точної кількості випущених машин не встановлено.

He-219А-7 виробляли, починаючи з лютого 1945 року. Перші 5 літаків мали двигуни DB 603А, інші отримали DB 603Е (1800 к.с). Від встановлення на винищувач ще потужніших моторів DB 603G часто відмовлялися, оскільки вони вимагали недоступного на останньому етапі війни високооктанового бензину. Стандартним для цього літака вважалося озброєння з 2х20-мм гармат MG 151/20 у крилі (по 400 снарядів на ствол), 2х20-мм гармат MG 151/20 під фюзеляжем (по 500 снарядів на ствол) і 2х30-мм МК 108 в установці «Неправильна музика» (по 100 снарядів на ствол), водночас більшу частину вироблених літаків було виготовлено в модифікації He-219A-7/R4 без установки «Schräge Musik». Загалом було складено 21 літак. Крім цього, у квітні 1945 року в Німеччині встигли зібрати 6 He-219A-7/R5, оснащених двигунами Jumo 213Е (1750 к.с.).

Цілу низку модифікацій нічного винищувача He-219 «Uhu» не впроваджували у виробництво з різних причин: He-219А-1 – варіант літака з моторами DB 603Е, який спочатку планували; He-219А-3 – 3-місний винищувач-бомбардувальник із двигунами DB 603G; He-219А-4 – варіант із моторами Jumo 222 і збільшеним розмахом крила; He-219А-6 – максимально полегшена версія нічного мисливця за англійськими «Москіто» з моторами DB 603Е. Ще більш глибоку модернізацію літака представляли його варіанти He-219В, He-219С, Не 319 і Не 419, які назавжди залишилися лише на кресленнях.

Оцінка проекту

Спочатку розроблюваний як багатоцільовий літак, «Філін», у підсумку став вузькоспеціалізованою машиною, і в ролі нічного винищувача він домігся видатних успіхів. Однак маса модифікацій і варіантів серйозно знижувала темпи випуску літака. До цього додалася також проблема несвоєчасних поставок моторів компаній «Даймлер-Бенц» і «Юнкерс». Технічний директор компанії Хейнкель уже в серпні 1944 року визнав, що Не-219 є найбільш швидкісним і найкращим нічним винищувачем Люфтваффе. Однак його льотно-технічні характеристики були не цілком достатніми для перехоплення англійських «Москіто». При цьому Не-219 «Філін» був хорошою машиною, яка, на відміну від багатьох своїх однокласників, не мала проблем з освоєнням у стройових частинах. Однак нерішучість Технічного комітету і незрозуміле неприйняття другою людиною в Люфтваффе Ерхардом Мільхом не дали змоги цій машині відіграти істотну роль в обороні нічного німецького неба.

Радіолокатор

Усі серійні «Філіни» вигідно відрізнялися наявністю радіолокаторів. На перші серійні 12 літаків Не-219A-2/R1 було встановлено радіолокатор FuG 212 «Ліхтенштейн» С-1, оснащений 4-ма маленькими антенами в носовій частині фюзеляжу винищувача. Потім літаки оснащувалися однією антеною для С-1 і 4-ма великими для нового радіолокатора FuG 220 «Ліхтенштейн» SN-2. На деякі варіанти винищувача Не-219A-5 радіолокатор С-1 не ставили, а антени SN-2 доволі часто встановлювали в перевернутому положенні для зменшення рівня перешкод. На літаку А-7 до «Ліхтенштейну» додався новий радіолокатор FuG 218 «Нептун».

Озброєння

Номенклатура озброєння нічного винищувача багато в чому залежала від тих авіаційних гармат, які були доступні до моменту готовності чергового серійного літака. Широко використовувалися різні комбінації 20-мм гармат МG-151/20 і 30-мм МК-103 або МК-108. При цьому скорострільність автоматичних гармат, встановлених у нижньому обтічнику, була високою, оскільки була відсутня необхідність ставити синхронізатори, що зменшували темп стрільби. Крім того, на всіх «Філінах» відводилося місце під 2х30-мм гармати МК108 установки «Неправильна музика» для ведення вогню вперед-вгору під кутом у 65 градусів, але вона в частинах технічного обслуговування встановлювалася вкрай рідко.

Льотно-технічні характеристики He-219а7:

Габарити: розмах крила – 18,5 м; площа крила – 44,5 м., довжина літака – 15,55 м, висота – 4,10 м.
Маса злітна – 15 300 кг, порожнього літака – 11 210 кг.
Силова установка 2 ПД Daimler-Benz DB 603G потужністю 2х1900 к.с.
Максимальна швидкість – 665 км/год.
Крейсерська швидкість – 535 км/год.
Практична дальність польоту – 2000 км.
Практична стеля – 12700 м.
Екіпаж – 2 особи.
Озброєння літака: 2х30-мм гармати МК-108 у корені крила (боєзапас 100 снарядів на ствол), 2х20-мм МG-151/20 (боєзапас 300 снарядів на ствол) і 2х30-мм МК-108 у нижньому обтічнику (боєзапас 100 снарядів на ствол).