У 1779 році австрійський механік Бартоломео Жирардоні підніс Йосифу ІІ, ерцгерцогу Австрії, зразок «багатозарядної пневматичної рушниці», яка стала чи не наймасовішою військовою пневматичною зброєю. Точніше було б назвати цю унікальну рушницю магазинною казнозарядною пневматичною гвинтівкою з попереднім накачуванням. Діяльний ерцгерцог і члени Військової ради оцінили ідею. Первісне їхнє бажання озброїти гвинтівкою армійських єгерів розбилося об відносно невелику прицільну дальність стрільби, і гвинтівка (рушниця) була прийнята на озброєння особливої частини прикордонної охорони.
Характеристики «багатозарядної пневматичної рушниці»:
• Восьмигранний нарізний ствол калібру 13 мм;
• Ємність трубчастого магазина — 20 круглих куль;
• Початкова швидкість кулі — близько 200 м/с;
• Дульна енергія — 200 Дж;
• Маса кулі — 10 г;
• Ефективна дальність стрільби — до 150 кроків;
• Кількість убійних пострілів — 20 штук;
• Тиск у балоні — 33 атмосфери.
Конструкція
Балон конічної форми з’єднувався з казенником на різьбі, герметизувалося з’єднання просоченою водою шкіряною манжетою приклада-балона.
Балон змінювався стрільцем на запасний в бойових умовах. Зведення спускового механізму здійснювалося важелем, що імітував курок кременевої рушниці з розвиненою спицею. При натисканні на спуск здійснювався удар по шпильці ударно-дозувального клапана, який короткочасно відкривав резервуар.
Канал ствола замикався поперечно ковзним затвором, підпертим справа пластинчастою пружиною. Кулі розміщувалися в трубці, закріпленій справа вздовж ствола, заряджався цей постійний магазин через передню кришку, що відкидалася убік.
Для перезарядження потрібно було змістити затвор вправо і підняти зброю стволом угору — куля під власною вагою опускалася в гніздо затвора, після чого він повертався на місце і утримувався від зміщення пружиною.
Рушниця мала постійний приціл із щитком-ціликом, припаяним на верхню грань ствола.
Приладдя «багатозарядної пневматичної рушниці»:
• Два запасних балони-приклади;
• Кулелійка;
• Еталонна куля (пневматична зброя вимагала більшої точності лиття куль);
• Чотири жестяних пенали по 20 куль, що прискорювали заряджання магазина;
• На кожні дві рушниці один насос.
Переваги:
• Висока скорострільність — 20 пострілів на хвилину (зазвичай 5–6);
• Малошумний, безвогневий і бездимний постріл;
• Слабка віддача;
• Відносно висока купчастість на малих відстанях.
Основні недоліки:
Налагодження виробництва гвинтівки Жирардоні потребувало кількох років — виготовлення зброї з необхідною точністю вимагало висококваліфікованих майстрів, причому майстрів приводили до особливої присяги про дотримання секретності. Зрозуміло, що й стрільці мали пройти спеціальну підготовку щодо поводження з такою «тонкою» зброєю і її збереження.
На озброєнні стрільців австрійської прикордонної охорони гвинтівки Жирардоні перебували з 1790 по 1815 рік.
Цю зброю можна назвати одним із прототипів безшумної зброї спеціального призначення. Після Віденського конгресу 1815 року данський король Фрідріх VI забрав додому гвинтівку Жирардоні й розпорядився вивчити можливості подібної зброї.
Систему Жирардоні намагалися використовувати й інші — так, віденський зброяр Й. Контрінер модифікував її у своєму 20-зарядному мисливському штуцері калібру 13 мм, але комерційного успіху не досяг. Не більш успішними виявилися спроби Штауденмайера в Лондоні (1800 рік) і Шембера у Відні (1830 рік).
Французький винахідник Карбон пропонував військовому відомству свою 4,5-мм гвинтівку з газовим балоном, якого мало вистачати на 800 пострілів, але система виявилася занадто вибагливою.
Однак розвивалися й технології виробництва.
Широкому поширенню пружинно-поршневої схеми сприяв американець Генрі Маркус Куакенбуш, який створив у 1870-х роках прості й дешеві пневматичні гвинтівки. Він, зокрема, зробив популярним зведення поршня хитним стволом, що поширене в сучасній пневматичній зброї. У 1876 році Генрі Маркус Куакенбуш запатентував цілком придатну для серійного виробництва недорогу конструкцію пневматичної гвинтівки з дальністю до 10 м.
Гвинтівки «Куакенбуш», що випускалися в кількох модифікаціях у США та Німеччині, та гвинтівки «Дейзі» (системи Кларенса Гамільтона 1888 року) поклали початок широкій популярності пневматичної зброї як дешевої й відносно безпечної навчальної та спортивної.
Приблизно з початку 1890-х років пневматична зброя набула спортивного спрямування. Змагання між стрільцями проводилися в місті Бірмінгемі, Англія.
