Швейцарія під час Другої світової війни зайняла досить цікаву позицію збройного нейтралітету — при перетині кордону Швейцарії армія перехоплювала практично будь-який літак воюючих сторін.
10 травня 1940 року німецький бомбардувальник «Дорньє» Do.17 був перехоплений винищувачами ВПС Швейцарії та посаджений на аеродромі Альтенхайн.
1 червня 1940 року формація з 36 бомбардувальників He.111, які вилетіли на завдання в район Марселя, вирішила «зрізати кут» через повітряний простір нейтральної країни. На перехоплення були підняті 12 швейцарських «Мессершмітів» — порушники спробували чинити опір. У результаті два німецьких літаки були знищені. Швейцарці втрат не зазнали.
4 червня 1940 року відбулася «акція відплати» — самотній He.111 виманив 12 швейцарських Bf.109E на територію Франції, де ті потрапили під удар 28 винищувачів Люфтваффе. Внаслідок короткого бою бомбардувальник-порушник і два німецькі Me.110 були збиті. Власні втрати швейцарців склали 1 літак.
Справи набували серйозного оберту — крихітна країна та її «іграшкові» повітряні сили відчайдушно не бажали пропускати літаки Люфтваффе й жорстко припиняли будь-які порушення свого кордону.
8 червня 1940 року було здійснено відкритий рейд на швейцарську територію — група бомбардувальників He.111 (KG 1) під ескортом 32 Bf.110C (з II/ZG 76) спробувала завдати удару по аеродромах ВПС Швейцарії. Планам фашистів завадив випадок — на шляху групи опинився патрульний EKW C-35. «Кукурудзник» був негайно збитий, але перед своєю загибеллю він встиг підняти тривогу. На перехоплення негайно вилетіли дванадцять Bf.109. У зав’язаному повітряному бою швейцарським льотчикам вдалося збити три «Мессершміти» в обмін на втрату одного свого літака.
Після поразки в повітряних боях німці більше не наважувалися випробовувати долю. Новий план з нейтралізації ВПС Швейцарії передбачав стародавній надійний спосіб — диверсії на аеродромах, виконані дбайливими руками німецьких диверсантів.
16 червня 1940 року німецька диверсійна група в складі 10 осіб була в повному складі схоплена швейцарськими військовими. Із цього моменту події розвивалися стрімко…
17 червня капітулювала Франція, підрозділи вермахту вийшли на швейцарський кордон у районі Ду з наміром продовжити наступ на територію останнього «острівця стабільності» в центрі Європи. Швейцарське керівництво вжило відчайдушних спроб зберегти мир. Щоб уникнути ескалації конфлікту, льотчикам було заборонено атакувати поодинокі літаки-порушники.
19 червня було отримано чергову ноту з Берліна, що містила пряму загрозу:
Уряд Рейху більше не має наміру витрачати слова, але захищатиме німецькі інтереси іншими способами, якщо подібні події трапляться в майбутньому.
Німеччина серйозно готувалася до операції «Танненбаум» — збройного вторгнення та окупації Швейцарії силами 12-ї армії вермахту.
Головнокомандувач Збройними силами Швейцарії поспішно видав наказ, що забороняв перехоплення будь-яких літаків над територією країни.
На щастя для швейцарців, війни не сталося. Швейцарія була кориснішою Рейху як партнер, ніж як ворог. Незважаючи на свої малі розміри (площа Швейцарії приблизно дорівнює площі Криму), збройне вторгнення в гірську країну, поцятковану тунелями, укріпленнями та висіченими в скелях вогневими точками, при 100% мобілізації її населення (добре підготовленої й добре оснащеної народної міліції) робило захоплення Швейцарії надзвичайно тривалим і витратним заходом. На це пішло б не 2–3 дні, як це планувало німецьке командування.
40-денне протистояння Люфтваффе та «Швайцер люфтваффе» коштувало німцям 11 літаків. Втрати швейцарців виявилися значно нижчими — лише 2 винищувачі Bf.109E та один патрульний С-35.
З середини 1940 року на німецько-швейцарському кордоні відновилося крихке перемир’я. Обидві сторони не здійснювали жодних ворожих дій одне проти одного. Лише зрідка літаки Німеччини, що збилися з курсу, перехоплювалися швейцарськими винищувачами й примушувалися до посадки на аеродромах Швейцарії. Інтернована авіатехніка включалася до складу швейцарських ВПС, однак більшість її була непридатною до польотів через відсутність необхідних запчастин.
Найгучніший інцидент стався 28 квітня 1944 року. На швейцарській авіабазі Дюбендорф здійснив аварійну посадку нічний винищувач Bf.110G-4/R7, оснащений новітнім радаром FuG220 «Ліхтенштейн» і вогневою установкою «Неправильна музика» (з розміщенням гармат під кутом до горизонту, для стрільби «знизу вгору» — з такого ракурсу було простіше виявити британські бомбардувальники на тлі світлішого неба). Ще гірше, що на борту «Мессершміта» перебував секретний планшет зі списком радіокоманд німецької системи ППО.
Німецька спецгрупа під керівництвом Отто Скорцені негайно приступила до підготовки рейду на авіабазу Дюбендорф з метою знищення винищувача та документів до того, як вони потраплять до рук британської розвідки. Втім, збройного втручання не знадобилося — обидві сторони досягли згоди мирним шляхом. Швейцарська влада знищила літак і його секретне обладнання, натомість їй було надано можливість придбати 12 новітніх «Мессерів» модифікації 109G-6. Як з’ясувалося згодом, нацисти обдурили швейцарців — отримані винищувачі виявилися зношеним мотлохом. Двигуни всіх 12 «Мессершмітів» були на межі списання через вичерпання моторесурсу. Швейцарія не забула образи — у 1951 році швейцарці в судовому порядку домоглися виплати компенсації.
Перебуваючи в оточенні нацистських країн, Швейцарія формально продовжувала вести незалежну політику, зберігаючи статус нейтральної держави. Конфіденційність вкладів у швейцарських банках залишалася непорушною та гарантом безпеки маленької країни.
А тим часом повітряна війна розгорялася з новою силою. З середини війни основним противником швейцарських ВПС стали літаки союзників, які регулярно вторгалися в повітряний простір країни. Пошкоджені та ті, що збилися з курсу, машини примусово саджалися на аеродромах Швейцарії. За роки війни було зафіксовано понад сотню подібних інцидентів. Як і належить, авіатехніка й пілоти інтернувалися на території нейтральної держави до закінчення війни. Британських і американських льотчиків розміщували на гірськолижних курортах, відрізаних від решти світу війною, горами та снігом.
З початком висадки союзників у Нормандії близько 940 пілотів союзних країн самовільно залишили місце свого ув’язнення й спробували перебратися через кордон до Франції. 183 утікачів були затримані швейцарською поліцією та поміщені в табір для військовополонених у районі Люцерна з набагато жорсткішим режимом, ніж раніше. Їх випустили лише в листопаді 1944 р.
Втім, далеко не кожен отримував шанс оселитися в альпійському шале — 13 квітня 1944 р. пошкоджений американський літак був безжально збитий у повітряному просторі Швейцарії, незважаючи на те, що демонстративно випустив шасі (що за міжнародними правилами означало «слідую на вказаний вами аеродром»). Загинули семеро американців.
Але справжній «екшн» пов’язаний із нальотами стратегічних бомбардувальників — протягом усієї війни швейцарська територія регулярно зазнавала бомбових ударів. Найбільш відомі наступні епізоди:
— 1 квітня 1944 р. формація з 50 «Ліберейторів» скинула свій смертельний вантаж на Шаффхаузен (замість зазначеної цілі на території Німеччини, на 235 км північніше). Жертвами бомбардування стали 40 швейцарців;
— 25 грудня 1944 р. потужного бомбового удару зазнав Тайнґен;
— 22 лютого 1945 р. янкі розбомбили 13 населених пунктів на території Швейцарії;
— 4 березня 1945 р. американські стратегічні бомбардувальники одночасно бомбили Базель і Цюрих. Примітно, що справжньою ціллю був розташований на 290 км північніше Франкфурт-на-Майні;
Бомбардування відбувалися й раніше. Упродовж 1940 року найбільші міста Швейцарії (Женева, Базель, Цюрих) періодично зазнавали бомбових ударів з боку Королівських ВПС Великої Британії.
Самі невдалі пілоти також зазнавали втрат: на початку березня 1944 р. швейцарським винищувачам вдалося збити «Летючу фортецю»; другий бомбардувальник такого ж типу був примусово посаджений на території Швейцарії.
Випадковими чи навмисними були всі ці «помилки»? Історія не дає точної відповіді. Відомо лише, що бомбардування Швейцарії зустрічали схвалення з боку американських пілотів: серед швейцарського населення були поширені сильні пронацистські настрої, а багато з постраждалих підприємств були безпосередньо пов’язані з ВПК Третього рейху. Командувач ВПС США генерал Арнольд дотримувався версії, що більшість епізодів із бомбардуванням швейцарських міст — провокації нацистів, які використовували трофейну авіатехніку. Тим не менш, після завершення війни швейцарцям виплатили непогану компенсацію.
1 липня 1945 р. в Лондоні відбувся показовий суд над пілотами й штурманами стратегічних бомбардувальників, які брали участь у нальотах на Швейцарію. Льотчики лише знизували плечима й посилалися на сильний попутний вітер і погану погоду над ціллю. Усі були виправдані.
Загалом ситуація очевидна: незважаючи на всю складність взаємин Швейцарії й Третього рейху, «темні» банківські транзакції та відверте загравання керівництва країни з нацистами, до військово-повітряних сил жодних претензій немає. Дії ВПС Швейцарії повністю відповідали доктрині нейтралітету — будь-які провокації та порушення повітряного простору припинялися найрішучішими методами. Водночас швейцарці намагалися не виходити за межі міжнародного права. Жодна зі сторін, що воювали, не мала пріоритету у випадку зустрічі з винищувачами з червоно-білими хрестами на крилах. Порушників супроводжували на аеродроми, тих, хто наважувався чинити опір, безжально збивали. Швейцарські пілоти діяли грамотно й професійно, часом скидаючи з небес на землю набагато сильнішого й чисельнішого противника.
Залишається додати, що в роки війни на озброєнні ВПС маленької гірської країни перебувало понад сто винищувачів «Мессершмітт» (включно зі застарілими 109D, інтернованими машинами й 12 придбаними винищувачами модифікації 109G-6).
