Починаючи з давніх часів, люди намагалися для різних цілей надати зброї «мирного вигляду», замаскувавши її під різні побутові речі або аксесуари одягу, так з’являлися тростини-мечі, стріляючі трубки, замки, сигарети й портсигари, а також пряжки поясних ременів. Перші зразки стріляючих пряжок з’являються у ХІХ столітті — це масивні застібки ременів зі схованими всередині однозарядними капсульними пістолетами, що стріляють після відкриття пряжки або безпосередньо з неї, пізніше з’являються такі ж вироби, але вже під унітарні набої.
Під час Першої світової війни (1914–1918 років) німецький військовослужбовець Louis Marquis (Луїс Маркус) потрапляє в полон до французів. У таборі для військовополонених він то чи від надміру вільного часу, то чи з думками про втечу (а може, з пригадування того, як він потрапив у полон), розробляє конструкцію стріляючої багатоствольної поясної пряжки. Але зібрати в таборі таку зброю у Луїса, вочевидь, не вдалося, а після завершення війни й повернення на батьківщину, мабуть, у цьому вже не було сенсу. І лише у 30-х роках він доробляє механізм стріляючої пряжки та отримує патент на «замок спеціального призначення, придатний для використання як пряжка для пояса та портупеї».
У 1942 році стріляючою пряжкою Луїса Маркуса зацікавились деякі вищі чини СС і особисто рейхсфюрер СС та рейхсміністр внутрішніх справ Німеччини Генріх Гіммлер (Heinrich Himmler). У 1943 році Луїса Маркуса представляють рейхсфюреру, після показу двох дослідних зразків і короткої бесіди Гіммлер дає дозвіл на випуск першої пробної партії. Поясна зброя отримує офіційну назву «SS-Waffenakademie Koppelschloßpistole» («поясна пряжка-пістолет академії збройних сил СС»). Виробництво стріляючих пряжок почалося у 1944 році на велосипедному заводі в місті Лейбніц, випускались «SS-Waffenakademie Koppelschloßpistole» у двох модифікаціях: чотирьохствольна модель калібру 5,6 (під малокаліберний набій 5,6×15 мм .22 LR) і двоствольна модель калібру 7,65 (під набій 7,65×17 мм .32 ACP).
Корпус «SS-Waffenakademie Koppelschloßpistole» виготовлявся зі сталі, покривався синім воронінням, на гладку відкидну верхню кришку кріпився литий сріблястий нацистський орел зі свастикою в кігтях. На внутрішньому боці кришки двоствольної моделі стояло штампування «Louis Marquis, W. Elderfield», на зворотному боці корпусу — порядковий номер, калібр і клеймо «D.R.P.» («Deutsche Reich Patent»). На чотирьохствольній моделі більшість штампів і клейм були розміщені з бокових сторін пряжки, там само знаходилось і клеймо СС у вигляді двох рунічних блискавок. Незважаючи на те, що «SS-Waffenakademie Koppelschloßpistole» помітно відрізнялася за розмірами від стандартної офіцерської пряжки, вона носилася на штатному шкіряному офіцерському ремені.
Верхня відкидна кришка «SS-Waffenakademie Koppelschloßpistole» фіксувалася штифтом на верхньому торці корпусу пряжки. Відкидний стволовий блок зброї являв собою єдину деталь із просвердленими вертикально в ряд чотирма або двома (залежно від моделі) гладкими каналами стволів із патронниками. Цей стволовий блок шарнірно кріпився в правій частині корпусу пряжки й фіксувався в не бойовому (складеному) положенні за спеціальні гачки двома важільними засувками. Для приведення «SS-Waffenakademie Koppelschloßpistole» у бойове положення необхідно було натиснути на розташовані з лівого боку пряжки дві клавіші — вони одночасно звільняли засувку верхньої кришки (у чотирьохствольної моделі кришка відкидалася вгору, у двоствольної — навпаки, вниз) і давали хід стволам.
Горизонтально розташовані пружини за допомогою кулачків і штовхачів підіймали стволовий блок перпендикулярно, і капсулі набоїв ставали навпроти вбудованих у корпус ударників. Відповідно, на кожен просвердлений стволовий канал у блоці припадав свій ударник і своя спускова кнопка (клавіша). Роль курка виконували кнопки-клавіші, розміщені з лівого боку, власник «SS-Waffenakademie Koppelschloßpistole» міг стріляти з кожного ствола по черзі або зробити одночасний залп, натиснувши на всі спускові кнопки одразу. Для перезаряджання потрібно було витягти гільзи зі стволів будь-яким підходящим шомполом і після цього зарядити в казенну частину нові набої.
Немає точних даних про те, як есесівці планували використовувати «SS-Waffenakademie Koppelschloßpistole», найімовірніше, нею планували озброїти співробітників різних спецслужб, розвідників і диверсантів. Звісно, ні про яку прицільну стрільбу на відстань більше ніж кілька кроків не йшлося — розрахунок був на раптовість. Така пряжка-пістолет мала стати непомітною зброєю для ліквідації цілі або зброєю останнього шансу для того, щоб уникнути арешту. Або ж такою зброєю мали оснащуватись офіцери «Ваффен-СС» (Waffen-SS). У 1944 році Друга світова війна (1939–1945 років) наближалася до завершення, і справи у фашистської Німеччини на фронтах ставали дедалі гіршими, а здаватися в полон офіцерам СС було заборонено (та й часто їх у полон не брали). Тому у офіцера, озброєного «SS-Waffenakademie Koppelschloßpistole», з’являвся шанс, використовуючи фактор несподіванки, втекти з полону або, напавши на численну охорону, «героїчно піти з життя». Або просто сидячи в тюремній камері тихенько застрелитися, щоб не видати «важливі секретні відомості» ворогам Третього рейху, як того вимагав статут СС. Також передбачалося озброїти такими стріляючими пряжками всю верхівку Третього рейху й їх охоронців.
Випуск пряжок-пістолетів тривав до серйозного пошкодження заводу, де їх збирали, на початку 1945 року під час нальоту авіації союзників. Після цього шукати нове місце для збирання цієї зброї не було ані сенсу, ані часу у вмираючого Третього рейху. Відомостей про використання «SS-Waffenakademie Koppelschloßpistole» у бою або в диверсіях немає жодних, також невідомо точну кількість випущених таких пряжок, однак у двох ременевих двоствольних пістолетів, що перебувають у приватних колекціях Г. Пірсона та М. Зомбера, порядкові номери 155 і 158 (хоча, за словами вдови Луїса Маркуса, було зібрано не більше десяти одиниць такої зброї).
