Поява метальної зброї зробила життя первісної людини значно простішим, ніж було до цього. Адже більше не потрібно було підкрадатися до тварин впритул і вражати їх на мінімальній відстані, ризикуючи отримати травму. Та й у сутичках із собі подібними теж з’явився шанс уразити противника без шкоди для себе. Сьогодні я хочу розповісти вам про оригінальну метальну зброю під назвою болантін, яку ще називають бола або болас.
Перші болантіни з’явилися ще в кам’яну добу. Вчені та археологи неодноразово знаходили камені, які, ймовірно, призначалися саме для виготовлення цієї зброї. Деякі вважають, що попередницею цієї своєрідної зброї була праща, але з’явилася вона спочатку в південноамериканських індіанців, яким праща була не відома, наскільки я пам’ятаю. Хоча цілком можливо, що коли перші індіанці тільки потрапили до Південної Америки, то в них і була праща, але потім її повністю витіснили лук і стріли.
Так чи інакше, але болантіни використовувалися не лише на американському континенті, а й у Європі, принаймні я таке десь чув, хоча точно знаю тільки про південноамериканські болас, за допомогою яких індіанці, а потім пастухи-гаучо ефективно полювали не лише на страусів, а й на диких коней, коли ті з’явилися на континенті разом із першими іспанськими конкістадорами.
Для виготовлення болантіну потрібні були лише камені та кілька мотузок. Найімовірніше, поява такої специфічної зброї пов’язана з тим, що в тій місцевості, де спочатку винайшли цю зброю, були проблеми з пошуком боєприпасів для метання. Наприклад, на тих же болотах було просто нерозумно розкидати камені, які після кидка вже можна було й не знайти. А так – прив’язав камінь і кидай його на здоров’я, тим паче, що його можна було розкрутити на мотузці.
Цікаво, що болас призначається не для вбивства, а для знерухомлення і/або оглушення супротивника. Хоча удар каменем по голові міг бути і смертельним. Але, знаючи це, індіанці метали свої болас цілеспрямовано по ногах, щоб людина або тварина, що втікає, втратили здатність до подальшого бігу. Деякі зразки зброї мали ще й шипи або гачки, які впивалися в тіло жертви.
Болантін зовні схожий на певний гібрид ласо і пращі. Це зазвичай два або три ядра, найчастіше кам’яні, які з’єднані між собою мотузками. Щоб не свердлити в каменях наскрізні отвори, їх просто поміщали в шкіряні мішечки або мотузкові сітки, які стягувалися зверху. Вага кам’яних ядер зазвичай становила близько 150–200 грамів, а довжина мотузки могла бути близько 10–15 метрів.
На відкритих просторах болантін міг використовуватись на дистанціях до 30 метрів, але при цьому поруч не повинно було бути жодних перешкод з боків. Для кидка зброю потрібно було розкрутити над головою, тримаючи її за центральний вузол. Існували моделі болас, які нагадували класичне ласо, вони використовувалися на дистанції до 10 метрів, при цьому одна довга мотузка залишалась у руці, а дві або три короткі мотузки обмотували противника.
Попри свою ефективність, болас – досить складна для освоєння зброя, можливо, саме тому класичне ласо здобуло більшу популярність.
