Пікельгельм
Німеччина розпочала війну з пікельгельмом (який був прийнятий на озброєння ще в 1842 році) — спочатку в Пруссії, а згодом і в інших німецьких державах. Основа шолома виготовлялася з ущільненої шкіри з металевими вставками, як правило, посрібленими або позолоченими (для офіцерів). Однією з особливостей пікельгельма був шип на верхівці шолома.
Усі шоломи, випущені для німецької піхоти протягом 1914 року, були зроблені зі шкіри, але поступово запаси шкіри в Німеччині почали вичерпуватися, і країна мусила шукати ерзац-замінники.
Перша світова війна показала, що цей шолом не дуже ефективний, оскільки шкіра погано захищала від уламків і шрапнелі. До того ж шип на шоломі видавав противнику місцезнаходження солдатів, а ворожі снайпери часто навмисно стріляли саме по шипах.
Була спроба ввести пікельгельми зі знімними шипами і захисним чохлом, але ситуації це не змінило.
Шолом Гаед
У 1915 році генерал Гаед командував військами в горах Вогези, поблизу швейцарського кордону. Генерала вразила кількість поранень у голову серед його підлеглих на дуже тихій ділянці фронту. Він спроєктував і за допомогою міських майстерень виготовив власний шолом.
Після появи шолома M1916 більшість шоломів Гаеда були відправлені на переплавлення.
M16 (Штальгельм)
У 1915 році під керівництвом військового лікаря професора Фрідріха Шведера та професора Аугуста Біра було розпочато розробку сталевого шолома. Вивчивши поранення голови та їхні причини, були виготовлені різноманітні прототипи, які випробовувалися на полігоні.
У 1916 році був прийнятий сталевий шолом М16.
Перша невелика партія М16 надійшла у війська під Верденом. Було зафіксовано різке зниження поранень у голову, що призвело до масового виробництва М16 і повного витіснення пікельгельмів.
Однією з особливостей М16 були маленькі “ріжки” на шоломі, що спричинило багато жартів і карикатур про “рогатість” німецьких солдатів.
Насправді ці самі “ріжки” на шоломі були спробою науковців убезпечити солдатів у новій на той час окопній війні. Збільшити бронювання і зробити шолом придатним для щоденного носіння було неможливо, тому була розроблена навісна бронеплита, яка кріпилася на шолом під час окопних протистоянь.
Бронеплита чіплялася за “роги” й утримувалася шкіряним ременем. Вся комічність ситуації полягала в тому, що каски випускалися в різних розмірах, а бронеплита — в одному, тому для надійного кріплення бронеплити на малих шоломах виробник збільшував “роги”.
Ідея з бронеплитою виявилася вкрай невдалою. Так, каска з бронеплитою спокійно витримувала на полігоні влучання гвинтівочної кулі, але на практиці робила шолом дуже важким та незручним.
Каска Адріана
Каска Адріана M1915 — французька армійська каска, розроблена генералом армії Огюстом Луї Адріаном, яка перебувала на озброєнні армій низки країн, починаючи з Першої світової війни.
На початку Першої світової війни французька армія була забезпечена лише стандартним кепі, які не давали жодного захисту від ворожого вогню. Однак із початком траншейної війни поранення голови стали серйозною проблемою. Тому в 1915 році був розроблений шолом, що захищав як від уламків снарядів, так і від шрапнелі (для цього вздовж осі шолома був встановлений відбивний гребінь).
У вересні 1915 року всі військовослужбовці французької армії на Західному фронті були забезпечені касками. За результатами аналізу поранень було встановлено, що в умовах окопної війни наявність каски Адріана дозволила знизити кількість поранень у голову в чотири рази.
Вперше масово ці шоломи почали використовуватись у російських військах у квітні 1916 року. Направлені до Франції бригади російських стрільців переважно екіпірувались коштом французької сторони. Зокрема, вони отримали й каски Адріана, що відрізнялися від французького оригіналу лише фронтальною емблемою з гербом Російської Імперії.
Навесні 1916 року було поставлено питання про оснащення касками Адріана російської армії на Східному фронті, але Микола II відмовився затвердити це рішення. Лише влітку 1916 року Росія замовила для армії 2 мільйони таких касок, але до кінця року було поставлено лише 340 тисяч. Вони отримали назву М1916 і відрізнялися від французьких тільки фронтальною емблемою та світло-охристим кольором.
Шолом Броді
У результаті проведених випробувань був обраний тип «А», який отримав офіційну назву «Зразок сталевого шолома Броді, Воєнного відомства» («Brodie’s Steel Helmet, War Office Pattern»). Виготовлення першої партії шоломів у кількості 25000 штук було доручено підприємству «The Army & Navy Cooperative Society Ltd». Шоломи штампувалися з легкої сталі. Технологія виготовлення була дуже простою. 850 шоломів могли бути виготовлені за один день.
Після впровадження у 1916 році незначних технічних удосконалень у технологію виробництва шоломів (покращилася вентиляція підшоломника, удосконалено підборідний ремінь, стали застосовувати матову фарбу з додаванням піску для забарвлення шоломів, покращено обробку краю шолома) була отримана остаточна версія британського бойового сталевого шолома. Новий шолом отримав назву «Шолом сталевий Mk I».
Шоломи фарбувалися в колір хакі, іноді в польових умовах на них наносили камуфляж. Пізніше шоломи допоміжних частин фарбували в чорний або темно-синій кольори. З 1916 року при фарбуванні шоломів до фарби додавали пісок, щоб усунути небажаний блиск. Крім того, було передбачено використання регламентованих тканинних чохлів сірого кольору.
