Британські коммандос займають одне з провідних місць серед спеціальних родів військ країн усього світу. Такий високий показник було досягнуто виключно завдяки високому рівню підготовки особового складу. Про методи та засоби тренувань у лавах коммандос ми й поговоримо.
На ранніх етапах свого становлення тренування бійців Окремих рот — попередників загонів коммандос — важко було назвати систематичними. Підрозділи були розквартировані в сільській місцевості в різних населених пунктах, і між ними не було координації: командир кожного загону проводив тренування та навчання особового складу так, як вважав за потрібне. Проте програми тренувань усіх Окремих рот значно відрізнялися від армійських.
По-перше, тут не було жорсткої армійської муштри. «Мені подобалося бігати сільською місцевістю, одягнутим як-небудь, ніби всупереч звичному армійському педантизму. Патронташ на шию, ранець, ковдра, казанок — і вперед. Не треба дотримуватись бездоганного зовнішнього вигляду, витягуватись по струнці й віддавати честь усьому, що рухається», — згадує Ернест Чаппелл, який прибув до Окремої роти №9 з полку Королівських Уельських фузілерів.
По-друге, бійцям пояснювали сенс кожного відданого їм наказу, щоб кожен розумів, що, навіщо й як він має робити. Нарешті, програми тренувань включали в себе речі, яких не було в курсі підготовки звичайних солдатів, наприклад, орієнтування на пересіченій місцевості, нейтралізація супротивника підручними засобами та багато іншого. Коли Окремі роти були переформовані в загони коммандос, перші дві десантні операції показали, наскільки ще низький рівень підготовки бійців. Але радикально нічого не змінилося — кожен загін і надалі тренувався на розсуд свого командира, і лише критерії відбору новобранців стали жорсткішими: ті, хто не витримував програму тренувань, поверталися до свого армійського полку.
Коли керівництво коммандос прийняв на себе адмірал Луїс Маунтбеттен, ситуація з навчанням бійців докорінно змінилася. У замку Ахнакеррі було створено Центр базової підготовки коммандос, де мали проходити навчання бійці всіх без винятку підрозділів. Тут був ідеальний ландшафт для тренувань: у горах відпрацьовували альпіністські навички, в лісах — орієнтування на місцевості й засідки, а численні озера використовувалися для навчання плаванню як без одягу, так і в повному спорядженні. Також була розроблена єдина програма тренувань, за якою навчалися всі новобранці.
Навчання починалося з азів — рукопашного бою, дзюдо та 15-мильних форсованих маршів у повному спорядженні. Потім починалися курси з подолання водних перешкод уплав і на човнах. Під час цих вправ для створення відчуття реального бою по тим, хто тренується, вели стрільбу з кулеметів, причому стріляли бойовими набоями, кулі яких часто лягали в небезпечній близькості від курсантів. Під час тренувань штурму ворожих позицій коммандос також піддавалися обстрілам бойовими набоями й нерідко отримували поранення, зокрема й смертельні.
Зазвичай програма тренувань коригувалася залежно від цілей майбутнього рейду. Якщо потрібно було захопити полонених — коммандос посилено вивчали рукопашний бій, якщо щось підірвати — то бійці під час інтенсивних тренувань з підривної справи вчилися знищувати вибухівкою найрізноманітніші об’єкти, починаючи з телеграфних стовпів і закінчуючи верфями.
Проте всі труднощі й небезпеки навчання коммандос не лякали бійців. Ті, хто справді хотів стати справжнім коммандос, витримували програму тренувань, сприймаючи її не як тяжкий обов’язок, а як захопливу й небезпечну пригоду. «Нам навіювали, що ми, можливо, найкращі війська в Європі, і ми в це вірили. Ось чому ми стали коммандос. Нам це подобалося, ми цього хотіли. Ми були войовничими й прагнули ризику», — казав Ерні Чаппелл, який продовжував службу в лавах загону коммандос №1.
Комплекс тренувань коммандос був і залишається одним із найважчих курсів. Але саме завдяки йому вдалося створити підрозділ, який чудово показував себе як під час десантно-диверсійних операцій у тилу ворога, так і як бойовий підрозділ на фронті. Сьогодні “зелені берети” є одним із найкращих спеціальних підрозділів у світі, і цим вони значною мірою завдячують своїй серйозній підготовці.
