У п’ятдесятих роках минулого століття на фірмі General Electric розробляли нині майже забуту шестиствольну гармату T212 Vulcan II під ті ж набої 30×113, якими стріляли європейські револьверні гармати ADEN Mk. 4 і DEFA серії 550. Ці набої, будучи приблизно вдвічі важчими за набої 20×102, що використовувалися в M61 Vulcan, містили у своїх снарядах у 3–5 разів більше вибухової речовини, причому початкова швидкість була нижчою всього на 200 м/с (850 м/с проти 1050 м/с у M61), не поступаючись при цьому початковій швидкості снарядів радянських авіаційних гармат. При цьому радянський осколково-фугасний снаряд важив 390–410 грамів і містив 48 грамів вибухівки, тоді як фугас від DEFA важив 240 грамів і містив 50 грамів вибухівки, а тонкостінна оболонка снаряда була достатньо міцною для того, щоб пробити винищувач наскрізь, через що довелося встановлювати більш чутливі детонатори, щоб вибух відбувався всередині цілі…
Прототипи Vulcan II виходили на темп 5500 пострілів за хвилину за 0,5 секунд при використанні гідравлічного двигуна, і 6050 пострілів за хвилину за 0,782 секунди при використанні електричного. Гармата важила 341 фунт (154,8 кг). Порівняймо з револьверними гарматами під той самий набій. Візьмемо для порівняння найсучаснішу й найшвидкострільнішу з них — DEFA 554. Вона розвиває 1800 пострілів за хвилину при вазі 87 кг. Чотири DEFA 554 дадуть 4 × 1800 = 7200 постр./хв і важитимуть 4 × 87 = 348 кг. Щоб забезпечити 7200 постр./хв (це була ціль при розробці M61 Vulcan), T212 треба розкрутити до 1200 обертів за хвилину (проти 1000–1100 у M61A1–A2), і при цьому швидко, щоб зробити максимум пострілів за перші 0,5 секунд. Для цього потрібен потужніший двигун.
Різниця у вазі між батареєю з чотирьох револьверних DEFA 554 і шестиствольною T212 становить 348 – 154,8 = 193,2 кг. Саме в ці майже два центнери й може поміститися двигун для гармати. Гідравлічний двигун для GAU-8/A важить 107 фунтів (48,6 кг), два таких двигуни розганяють майже вдвічі важчу за T212 гармату і її систему подачі разом з 1350 набоями (у півтора рази важчими, ніж 30×113) до 600 об/хв за 0,7 секунд. Чотири таких двигуни важитимуть 194,4 кг, тобто всього на 1,2 кг більше, ніж різниця у вазі між гатлінгом і батареєю французьких револьверів, і забезпечать у 3–4 рази більше співвідношення потужність/вага при вдвічі більшій потужності, ніж у установки з GAU-8/A на штурмовику A-10 Thunderbolt II. При цьому боєкомплект у літаків з DEFA або ADEN становив 120–150 набоїв на гармату. Наприклад, у англійського Hawker Hunter якраз була батарея з чотирьох ADEN із загальним боєкомплектом 480–600 набоїв. Це менше половини боєкомплекту для GAU-8/A на A-10, а за вагою відповідає приблизно 1000–1500 набоям 20×120 — звичайна справа для американських літаків з M61 1950–60-х років. Вважаю, що при такому приводі й розмірі боєкомплекту можна розраховувати на темп 7200 постр./хв за 0,25 секунд (M61A2 за такий час виходить на 6600 постр./хв), при цьому на кожен ствол припадатиме 1200 постр./хв, тобто навантаження на стволи не більше, ніж у старих ADEN і DEFA.
Нагадаю, що для порівняння використовувалась DEFA 554 розробки 1970-х років, що робила 1800 постр./хв. Сучасниці ж T212, більш ранні моделі ADEN і DEFA, розвивали 1100–1500 постр./хв при вазі 80–85 кг, і щоб отримати 6000–7200 постр./хв, знадобилося б уже 4–6 гармат, з іще більшою різницею у вазі порівняно з T212, і цю різницю можна було б пустити на ще потужніший привід.
Залишається лише гадати, чому американці закинули T212 Vulcan II. Тим більше, що європейські набої 30×113 і 30×173 були ними прийняті на озброєння і модифіковані, отримавши вдосконалені порохи з низькою температурою газів, снаряди з пластиковими ведучими поясками й полегшені гільзи з алюмінієвих сплавів.
