Цей видатний льотчик-винищувач нічим не нагадував, скажімо, зарозумілого та ефектного Ганса Філіппа, тобто абсолютно не відповідав образу льотчика-аса, створеному німецьким імперським міністерством пропаганди. Невисокий, тихий і скромний, трохи заїкуватий чоловік.
Він народився у Кронсдорфі (нині Коруноў у Чехії) в Судетах, тоді в Австро-Угорщині, 21 лютого 1917 року. Зазначимо, що 17 лютого 1917 року народився видатний радянський ас К. А. Євстігнєєв.
У 1939 році Кіттель був прийнятий до складу Люфтваффе й незабаром зарахований до 54-ї ескадри (JG 54).
Про свої перші перемоги Кіттель заявив уже 22 червня 1941 року, але в порівнянні з іншими експертами Люфтваффе його старт був скромним. До кінця 1941 року він записав на свій рахунок лише 17 перемог. Спочатку Кіттель виявляв слабкі здібності у повітряній стрільбі. Тоді за його навчання взялися старші товариші: Ханнес Траулофт, Ганс Філіпп, Вальтер Новотни та інші пілоти авіагрупи «Зелене серце». Вони не здавалися, доки їхнє терпіння не було винагороджене. До 1943 року Кіттель таки набив око й із завидною постійністю почав записувати на свій рахунок перемоги над радянськими літаками одну за одною. Його 39-та перемога, здобута 19 лютого 1943 року, стала 4000-ю перемогою, заявленою льотчиками 54-ї ескадри за роки війни.
Коли під нищівними ударами Червоної Армії німецькі війська почали відступати на захід, у скромному, але надзвичайно обдарованому льотчику лейтенанті Отто Кіттелі німецькі журналісти знайшли джерело натхнення. Його ім’я до середини лютого 1945 року не сходить зі сторінок німецьких періодичних видань, регулярно з’являється в кадрах військової хроніки.
15 березня 1943 року, після 47-ї перемоги, Кіттель був збитий і приземлився за 60 км від лінії фронту. За три дні, без їжі та вогню, він пройшов цю відстань (уночі перетнув озеро Ільмень) і повернувся до частини. Кіттелю були присвоєні Німецький хрест у золоті та звання обер-фельдфебеля. 6 жовтня 1943 року обер-фельдфебель Кіттель був нагороджений Лицарським хрестом, отримав офіцерські петлиці, погони та всю 2-гу ескадрилью 54-ї винищувальної групи під своє командування. Згодом його підвищили до обер-лейтенанта й нагородили Дубовим листям, а згодом і Мечами до Лицарського хреста, які, як і в більшості інших випадків, йому вручив фюрер. З листопада 1943-го по січень 1944 року він був інструктором у льотній школі Люфтваффе в Біарріці, Франція. У березні 1944 року він повернувся до своєї ескадрильї, на російський фронт. Успіхи не запаморочили Кіттелю голову: до кінця життя він залишався скромною, працьовитою та невибагливою людиною.
З осені 1944 року ескадрилья Кіттеля билася в Курляндському «котлі» у Західній Латвії. 14 лютого 1945 року він, виконуючи 583-й бойовий виліт, атакував групу Іл-2, але був збитий, імовірно з гармат. Того дня перемоги над ФВ-190 були записані льотчикам, що пілотували Іл-2, — заступникові командира ескадрильї 806-го штурмового авіаполку лейтенанту В. Караману та лейтенанту 502-го гвардійського авіаполку В. Комендату.
На момент смерті на рахунку Отто Кіттеля було 267 перемог (із них 94 — Іл-2), і він був четвертим у списку найрезультативніших повітряних асів Німеччини та найрезультативнішим льотчиком серед тих, що воювали на винищувачі ФВ-190.
Капітан Кіттель був нагороджений Лицарським хрестом із Дубовим листям і Мечами, Залізним хрестом 1-го та 2-го класу, Німецьким хрестом у золоті.
