У 1941 році, коли результат Другої світової війни ще аж ніяк не був вирішений, а США залишалися нейтральними, розпочалася розробка міжконтинентального бомбардувальника, здатного з американських аеродромів досягти цілей у Німеччині або Японії і повернутися назад.
Зі своїми пропозиціями щодо проєкту виступили провідні американські авіабудівні фірми, а переможцем було визнано компанію «Конвєр», яка запропонувала шестимоторний високоплан з штовхаючими гвинтами та об’ємним фюзеляжем. Після вступу США у війну роботи над В-36 — таке позначення отримав новий бомбардувальник — парадоксальним чином сповільнилися. Американським військовим були потрібні перевірені конструкції у якнайбільшій кількості, а перспективні розробки відійшли на другий план. Остаточно основні проєктні дані В-36 були погоджені із замовником лише в середині 1943 року, а прототип ХВ-36 вперше піднявся в повітря в серпні 1946-го. Друга світова війна на той час уже завершилася, але поступово набирало обертів військово-політичне протистояння СРСР і США. Новому бомбардувальнику належало стати одним з основних його інструментів.
Серійне виробництво В-36, що отримав назву «Пісмейкер» — «Миротворець», розпочалося у 1948 році. До 1954 року було збудовано 384 літаки.
ОСНОВНІ МОДИФІКАЦІЇ
В-36А — перший серійний варіант, що не мав оборонного озброєння. Побудовано 22 літаки, які застосовувалися для навчальних цілей, 21 з них згодом переобладнали в розвідники RB-36E.
В-36В — повноцінний бомбардувальник з двигунами R-4360-41 (3500 к.с.) і оборонним озброєнням, що складалося з 16 20-мм гармат (по дві в носовій і хвостовій установках, а також у чотирьох верхніх і двох нижніх висувних баштах). Окрім звичайних бомб, міг нести перші американські термоядерні бомби Mk 17 (маса такого «виробу» сягала 20 т). Виготовлено 73 літаки, більшість з яких згодом переобладнали в B-36D та RB-36D.
B-36D — варіант, що додатково до поршневих двигунів отримав ще чотири турбореактивних J47 (у двох мотогондолах під крилом). Побудовано 22 літаки, ще 64 переобладнано з В-36В. Крім того, випущено 17 розвідників RB-36D (і 7 переобладнано з В-36В).
B-36F — аналог B-36D з потужнішими двигунами R-4360-53 (3800 к.с.). Виготовлено 22 екземпляри.
В-36Н — розвиток B-36F з удосконаленим обладнанням. Побудовано 73 літаки, а також 83 розвідники RB-36H.
B-36J — останній серійний варіант зі скороченим складом оборонного озброєння (залишено лише хвостову установку), збільшеним запасом пального та покращеними висотними характеристиками. Виготовлено 33 літаки.
ІСТОРІЯ СЛУЖБИ
Першим підрозділом, що отримав «Миротворці», стала 7-ма важка бомбардувальна група. Невдовзі такі літаки почали надходити до 11-ї групи, а розвідувальна модифікація RB-36E — до 28-ї важкої розвідувальної групи. У грудні 1950 року в бойовому складі цих частин налічувалося 38 бомбардувальників і 20 розвідників. У війні в Кореї «Миротворці», на відміну від легших бомбардувальників В-29, участі не брали — американське військово-політичне керівництво тримало їх у резерві на випадок виникнення повномасштабного конфлікту з СРСР.
Виробництво В-36 завершилося у квітні 1954 року. До кінця року чисельність «Миротворців» у лавах стратегічного авіаційного командування ВПС США досягла піку — у шести важких бомбардувальних і чотирьох важких розвідувальних крилах служило 206 літаків В-36 і 133 RB-36. У жовтні наступного року розвідувальні крила перевели в ранг бомбардувальних, з переобладнанням RB-36 у бомбардувальники (при цьому зберігалася можливість швидкої конверсії літаків назад у розвідники).
Найбільшими центрами базування «Миротворців» були авіабази Карсуелл у Техасі та Ферчайлд у Вашингтоні — на кожній з них перебувало по два крила (відповідно, 7-ме і 11-те, а також 92-ге і 99-те). На аеродромі Лорінг (штат Мен) дислокувалося 42-ге крило, Тревіс (Каліфорнія) — 5-те, Вокер (Нью-Мексико) — 6-те, Елсворт (Південна Дакота) — 28-ме, Біггс (Техас) — 95-те. Єдиною частиною, дислокованою за межами континентальної території США, було 72-ге крило, що базувалося в Реймі (Пуерто-Рико).
Кар’єра «Миротворця» виявилася недовгою — у 1955 році стратегічне авіаційне командування почало отримувати реактивні бомбардувальники В-52, які дуже швидко витіснили гвинтові тихоходи. Останні В-36 були зняті з озброєння у 1959 році.
ТАКТИКО-ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ CONVAIR B-36J «PEACEMAKER»
Тип: стратегічний бомбардувальник
Двигуни: 6 ПД Pratt & Whitney R-4360-53 потужністю 3800 к.с. і 4 ТРД General Electric J47-GE-19 тягою 2360 кгс
Розміри, м:
— довжина — 49,42
— висота — 14,25
— розмах крила — 70,12
— площа крила — 443,5 м²
Вага, кг:
— порожнього літака — 75 530
— максимальна злітна — 186 000
Технічні характеристики:
— максимальна швидкість, км/год — 672
— дальність польоту, км — 16 000
— практична стеля, м — 13 300
Озброєння: 2 × 20-мм гармати M24A1 у хвостовій установці; бомби масою до 32 700 кг (максимально — 39 000 кг)
Екіпаж, осіб: 13
