460-мм гармата (Тип 94) (40-SK model 94) — найпотужніша корабельна гармата Другої світової війни. Цією артилерією були оснащені найбільші лінкори Імператорського флоту Японії — «Ямато» і «Мусасі».
У 1920-х роках у рамках проєкту створення лінкора №13 Японський імператорський флот розпочав розробку морської гармати особливої потужності. Була створена артсистема калібру 480 мм (дві одиниці). Гармата мала довжину ствола 45 калібрів і могла стріляти снарядами масою 1750 кг. Одна гармата зруйнувалась під час випробувань, друга збереглася (і дісталася як трофей американцям після завершення Другої світової війни).
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ
У 1934 році японський флот знову порушив питання про гармати головного калібру перспективних лінкорів. 480-мм гармату було визнано надто громіздкою, а 410-мм гармату лінкорів типу «Нагато» — недостатньо потужною. Зупинились на гарматі калібру 460 мм. Роботи над перспективною гарматою тривали з 1934 по 1939 рік під керівництвом інженера С. Хада.
Будівництво надпотужних артсистем велося у морському арсеналі в місті Кура. Усього було виготовлено 27 гармат. Ними планували оснастити три лінкори серії «Ямато», але реально озброїли лише два — «Ямато» і «Мусасі» (по дев’ять гармат на лінкор у трьох баштах). Третій лінкор — «Шинано» — ще на стапелі був переобладнаний в авіаносець. За задумом конструкторів гармати калібру 460 мм мали надати лінкорам типу «Ямато» перевагу в бойових зіткненнях з американськими й британськими лінкорами будь-яких класів.
КОНСТРУКЦІЯ
Ствол 460-мм гармати складався з чотирьох скріплених труб-циліндрів. Внутрішні циліндри були виготовлені методом центробіжного лиття. Зовнішні шари являли собою конструкцію зі сталевих труб, на які була навита сталева ж дротяна обмотка. Ствол мав 72 рівномірні нарізи глибиною 4,6 мм. Стрільба з гармати здійснювалася зі швидкістю від 1,5 до 2 пострілів на хвилину (залежно від підготовки обслуги гармати). Наведення здійснювалося за допомогою гідроприводу. До комплексу управління вогнем гармат головного калібру входило чотири 15-метрових далекоміри: один під башточкою головного директора на командно-далекомірному посту і по одному на кожній башті гармат головного калібру, а також один 10-метровий далекомір на кормовому командно-далекомірному посту. У кожній башті, крім того, був перископ. Боєзапас головного калібру розташовувався всередині основи гарматних башт і подавався до гармат елеваторами. Для 460-мм гармат були сконструйовані власні боєприпаси: бронебійний і уламково-запалювальний.
БРОНЕБІЙНИЙ СНАРЯД ГАРМАТИ [ТИП 91]
Ідея розробки бронебійного снаряда нової конструкції з’явилася в японських інженерів у 1923 році після дослідних обстрілів недобудованого японського лінкора «Тоса». Під час стрільб один 410-мм снаряд упав у воду за двадцять метрів від борту лінкора, пройшов під водою відстань до борту, пробив його на глибині 3,5 метра нижче ватерлінії і вибухнув у снарядному погребі. Погріб був порожній, тому лінкор не вибухнув, а просто набрав 3000 тонн забортної води. В бойових умовах таке влучання, звісно, призвело б до загибелі корабля. І японські інженери розробили спеціальний снаряд [Тип 91], здатний уражати броньовані кораблі противника при недольотах. Вага снаряда склала 1460 кг, вміст вибухівки (тринітроанізолу) близько 22 кг (1,5 % від ваги снаряда).
Снаряд був спеціально спроєктований як той, що занурюється, і мав зберігати траєкторію свого руху під водою. Для цієї мети він отримав особливу конструкцію. Бронебійний наконечник снаряда складався з двох частин. Зовнішня була звичайної для бронебійних снарядів форми і скріплювалась із внутрішньою тонкими стрижнями, які ламалися при попаданні у воду, після чого зовнішній наконечник відвалювався, відкриваючи внутрішній. Останній мав особливу форму, яка дозволяла снаряду пройти під водою до 50 м, перш ніж він починав тонути. Уся ця конструкція закривалася зверху тонким балістичним ковпачком.
УЛАМКОВО-ЗАПАЛЮВАЛЬНИЙ СНАРЯД [ТИП 91 МОД. 3]
Уламково-запалювальний снаряд, відомий як «звичайний» [Тип 91 мод. 3], являв собою зенітний шрапнельний снаряд масою 1360 кг: порожнистий тонкостінний циліндр, заповнений вісьмома шарами циліндричних вражаючих елементів. Уламкові елементи (600 одиниць) являли собою сталеві стрижні, запалювальні — порожнисті трубки із запалювальною сумішшю (900 штук). Дистанційний підривач встановлювався на час спрацювання від 0 до 55 секунд. При його спрацьовуванні активувався заряд, що знаходився в кінцевій частині снаряда, і вибух розкидав вражаючі елементи на значну відстань. Запалювальні елементи загорялися приблизно через пів секунди після вибуху і давали язик полум’я до 5 м з температурою горіння до 3000 °C.
БОЙОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ
Носіїв 460-мм гармат [Тип 94] у роки Другої світової війни чекала трагічна доля. Лінкор «Ямато» з дев’ятьма 460-мм гарматами формально вступив до строю 16 грудня 1941 року, але був визнаний боєготовим лише 27 травня 1942 року… 25 грудня 1943 року лінкор, що знаходився на північ від острова Трук, був торпедований підводним човном США «Скейт» і прийняв через пробоїну близько 3000 тонн забортної води, при цьому були затоплені погреби кормової башти головного калібру. У червні 1944 року «Ямато» взяв участь у битві в Філіппінському морі. 19 червня 1944 року він уперше відкрив вогонь у бойовій обстановці (але, як згодом з’ясувалося, він стріляв по своїх же літаках). 7 квітня 1945 року «Ямато» у складі невеликого з’єднання без авіаційного прикриття вирушив до острова Окінава, щоб завдати удару по висадженим там американським військам. Американська авіація здійснила на лінкор три нальоти, у яких взяли участь 227 літаків. «Ямато» отримав влучання приблизно 13 важких авіабомб і 10 авіаційних торпед (усі торпеди влучили в лівий борт). О 14:23 за місцевим часом «Ямато» перекинувся і затонув. Із 2767 осіб екіпажу загинуло 2498. Лінкор «Мусасі» (типу «Ямато») увійшов до строю в серпні 1942 року. 29 березня 1943 року «Мусасі» вийшов із бухти Трука, але в морі був торпедований американським підводним човном «Танні». До кінця квітня 1943-го лінкор ремонтувався в Куре. 24 жовтня 1944 року в битві біля острова Лейте на Філіппінах «Мусасі» був потоплений.
ТАКТИКО-ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ 460-мм ГАРМАТИ [ТИП 94]
-
Калібр, мм: 460
-
Маса гармати, т: 165
-
Загальна довжина ствола, мм: 21 300
-
Кут підняття ствола, °: 5 / +45
-
Конструкція ствола: навивна дротяна; дульна частина — 4 шари, камора ствола — 5
-
Вид нарізки: гвинтова рівномірна з одним витком на довжині 28 калібрів
-
Кількість нарізів: 72
-
Тип замка: поршневий
-
Принцип заряджання: картузний механізований
-
Довжина снаряда, мм: 1955
-
Маса бронебійного снаряда, кг:
-
Початкова швидкість бронебійного снаряда, м/с: 780
-
Максимальна дальність стрільби (при куті підняття 45°), м: 42 050
-
Час польоту снаряда на максимальну дальність, с: 98,6
-
Скорострільність, постр./хв: 1,5–2
-
Боєкомплект на ствол, постр.: 100–120
-
Живучість ствола, постр.: 200–250
1 
2