Однією з маловідомих сторінок радянсько-німецької війни є тема матеріального заохочення радянських воїнів. Існує стійкий міф, що російський (радянський) солдат завжди воював за ідею, на відміну від західних, американських вояків. Однак у реальності при Йосипові Сталіні була створена досить складна й ефективна система грошової винагороди військових за бойові успіхи. Знищення бойової техніки противника, вивезення та ремонт своєї – все мало свою ціну.
Першим нормативним актом, який стосувався питання грошової винагороди за військові успіхи, став наказ про заохочення учасників бомбардування Берліна, який був підписаний Сталіним 8 серпня 1941 року. В ніч з 7 на 8 серпня група далеких бомбардувальників Балтійського флоту здійснила наліт на німецьку столицю, 5 літаків скинули бомби в центрі міста, решта – в передмісті. Особовому складу літаків оголошувалась подяка, і кожен член екіпажів, які брали участь в операції, повинен був отримати по 2 тис. рублів. Також встановлювалось, що кожен член екіпажу літака, який скинув бомби на Берлін, отримував по 2 тис. рублів.
А вже через 11 днів з’явився наказ № 0299. У ньому детально визначався порядок нагородження льотчиків авіації всіх видів. Передбачалась як грошова виплата, так і представлення до нагороди (орден чи медаль).
А в 1943 році, коли можливості радянської армії зросли і фронт посунувся на захід, зрівнялівку прикрили. За бомбардування столиць країн-противників (Берлін, Бухарест, Будапешт і Гельсінкі) по дві тисячі стали отримувати командир, штурман і борттехнік літака, інші члени екіпажу — по тисячі. Передбачалась оплата і за зниження можливостей противника щодо перекидання військ — знищений паровоз або спричинена катастрофа ешелону: льотчику і штурману — по 750 рублів, членам екіпажу — по 500.
Але найдорожче цінувались кораблі. За потоплений есмінець або підводний човен командиру і штурману нашого корабля належало по 10 000 рублів, а іншим членам екіпажу — по 2500 рублів. За транспорт — по 3000 рублів і 1000 рублів відповідно. За сторожовик — 2000 і 500 рублів. За буксир — 1000 і 300. Тобто потоплений міноносець коштував п’яти бомбардувань Берліна! Найбільшу премію отримав Герой Радянського Союзу льотчик М. Борисов — він торпедував лінкор «Шлезієн» — 10 000 рублів.
Слідом за льотчиками грошовими нагородами почали заохочувати й сухопутні війська – піхотинців, артилеристів і танкістів. Але якщо в авіації платили за різні види діяльності, включаючи роботу наземного техперсоналу, то в сухопутних військах оплачували факт знищення ворожої техніки.
А чи була на війні, так би мовити, зарплата (по-військовому — грошове забезпечення)? Так, була. Кожному службовцю платили залежно від посади (див. таблицю).
Здається, різниця в грошах між начальниками і підлеглими велика. Але система стимулюючих виплат і надбавок її значною мірою згладжувала. Так, ст. сержант — пілот По-2, Герой Радянського Союзу отримував: оклад — 1200 руб. на місяць + 25% гвардійських + 25% фронтових + 10% за виліт. Разом — 1920 руб. Більше, ніж командир полку. І цього командира полку жаба від заздрощів не душила, відкати він не вимагав, а пишався своїм підлеглим. З виплатами пов’язано багато легенд. Одна з них — мовляв, снайперу платили за кожну ворожу «голову». А ось і ні. Снайперу-єфрейтору всього лише давали сержантські лычки і платили за перший і другий рік служби 30 руб. на місяць, а за третій рік служби — 200 руб. на місяць. Багато? Але скільки жив той снайпер?
До речі, про піхоту. Давно підраховано, що життя рядового на «передку» в середньому становило 45 днів, взводного — цілих сім. Чому дивуватись — полк у наступі існував менше доби…
В армії існувала система Воєнторгу, і його авангард — автолавки, які працювали з частинами передньої лінії. Їх мінімальний асортимент: «листівки, конверти з папером, олівці, зубний порошок і зубні щітки, пензлі й леза для гоління, гребінці, кишенькові дзеркала, нитки, голки, гачки, петлиці й ґудзики, кисети, люльки й мундштуки, погони, зірочки й емблеми». Всього лавок було понад 600, і в штаті кожної числився продавець-рознощик, який міг доставляти товари на «передок». Ще були посилки з товарами підвищеного попиту з фіксованою ціною. Тільки в 1944 р. було продано 5 млн. посилок.
Середня зарплата в роки війни в промисловості — 573 руб. У шахтарів — 729 руб., у металургів — 697 руб., у інженерів — 1200 руб., у колгоспників — до 150 руб. Ціни ж на ринку зросли у 13 разів проти довоєнних. Не те що костюм, їжі не купиш. Пляшка горілки — 400 — 800 рублів. Буханець хліба коштував від 200 до 500 руб., картопля — 90 руб. за кг, сало — 1500 руб. за кг, самосад — 10 руб. стакан.
Легко порахувати, що можна було купити на премію за підбитий танк. Тож гроші тих, хто був на фронті, ставали підмогою для їхніх сімей у тилу. Офіцери відправляли рідним грошовий атестат, за яким ті могли отримувати частину їхнього грошового забезпечення. А преміальні гроші могли допомогти не лише офіцерським родинам, а й родинам рядових.
ПІСЛЯВОЄННІ РОЗЦІНКИ
Після закінчення війни демобілізованим також платили. Рядовим — річний оклад за кожен рік служби, сержантам і старшинам — від 300 до 900 рублів.
Офіцерам: які прослужили рік — двомісячний оклад, два роки — тримісячний і т. д. А на відновлення і ремонт будинків у зонах окупації виділялися позики від 5000 до 10 000 рублів зі строком погашення від 5 до 10 років. Генералам і старшим офіцерам зі стажем понад 25 років — позики 35 000 і 20 000 руб. для індивідуального й дачного будівництва. А сім’ї загиблих, з ними як, що їм платили? Були допомоги і пенсії. Разова допомога дружинам загиблих генералів — 50 000 руб.; полковників, підполковників, майорів — 10 000. За наявності двох непрацездатних у родині вона збільшувалась у півтора рази, при трьох непрацездатних — удвічі. Виділялась (зберігалась) квартира, пайок, пенсії вдовам і дітям. У тому числі сім’ям генералів, які потрапили в полон! Але якщо не було відомостей про їхню співпрацю з ворогом…
Сім’ям рядового і молодшого командного складу платили так: на одного непрацездатного — 100 руб., на двох — 150, на трьох — 200. Це для міських. А ось у селі — лише половина від цих грошей.
ДОПЛАТИ ЗА ПОДВИГ
Після війни згідно з положенням про ордени СРСР, затвердженим Постановою ЦВК і РНК від 7 травня 1936 року, нагородженому орденом СРСР щомісячно належало: за орден Леніна — 25 руб., за орден Червоного Прапора — 20 руб., за ордени Трудового Червоного Прапора і Червоної Зірки — 15 руб., за орден «Знак Пошани» — 10 руб. Окрім цього, орденоносці мали пільги: безкоштовний проїзд на всіх видах транспорту і знижки по квартирній платі. У 1948 р., на велике незадоволення фронтовиків, виплати й пільги скасували.
А ЯК СПРАВИ БУЛИ З ПАРТИЗАНАМИ?
З партизанами було складніше. Командир і комісар загону повинні були отримувати не менше 750 руб., заступник командира — 600 руб., командир роти, взводу або самостійної групи — не менше 500 руб. Але навіщо партизанам радянські рублі на території, окупованій німцями?
Правильно, гроші за них отримували родичі на Великій землі. Або належну суму партизану виплачували після повернення з загону. Зрозуміло, що платили лише тим, хто числився в списках Центрального штабу партизанського руху.
