600-ММ САМОХІДНА МОРТІРА «КАРЛ» (Німеччина)

У 1934 році Управління озброєнь сухопутних військ видало промисловості завдання на розробку важкої артилерійської гармати, здатної одним снарядом знищити або, щонайменше, вивести з ладу забетонований фортифікаційний об’єкт з перекриттям завтовшки до 900 мм.

СТВОРЕННЯ

Проєктування велося фірмою Rheinmetall Borsig під керівництвом куратора генерала від артилерії Карла Беккера, тому машина, що мала заводський індекс Gerät 040 (виріб 040), отримала напівофіційну назву «Карл». Дослідний зразок гармати виготовили у 1937 році. На полігон була доставлена мортира калібру 600 мм, масою 54,5 т. У ході розробки замовник дійшов висновку про недостатню дальність стрільби. Чотиритонний снаряд летів лише на кілометр, а цього було замало.

Під час доопрацювання артилерійської системи довжину ствола було збільшено до 5108 мм, а дальність стрільби вдалося довести до 4 км.

Таке вражаюче знаряддя мало лише один суттєвий недолік — громіздкість, тому того ж року почалися роботи зі створення для нього самохідного лафета. Коли лафет був розроблений, загальна маса артсистеми досягла 97 т. Однак дальність стрільби у 4 км означала, що мортира буде займати позицію не лише в зоні ефективного вогню польової артилерії противника, але й, фактично, у зоні рушнично-кулеметного вогню. В результаті ухвалили рішення забронювати систему. Після прикриття життєво важливих агрегатів 10-мм бронею маса установки зросла вже до 126 т.

Прототип із восьмикотковим гусеничним шасі був успішно випробуваний у травні 1940 року. Потім із листопада 1940 по серпень 1941 року виготовили невелику партію з шести самохідних мортир.

КОНСТРУКЦІЯ

Головною особливістю цього знаряддя стала наявність у нього самохідного гусеничного шасі, за допомогою якого мортира могла самостійно пересуватися на короткі відстані зі швидкістю до 10 км/год. Зварний броньовий корпус шасі підсилювали ребрами жорсткості. У носовій його частині були встановлені 12-циліндровий рядний дизель рідинного охолодження Daimler-Benz 507 потужністю 750 к. с. та гідромеханічна трансмісія з трьома підключуваними по черзі гідротрансформаторами. Двоступеневий планетарний механізм повороту був обладнаний пневматичним сервоприводом.

Безпосередньо ходова частина серійних машин дещо відрізнялася від ходової частини прототипу і стосовно одного борту складалася з одинадцяти опорних котків малого діаметра з індивідуальною торсійною підвіскою, п’яти підтримувальних роликів, направляючого колеса заднього розташування та переднього ведучого колеса. Ширина гусениці цівкового зчеплення становила 500 мм.

Для забезпечення необхідної стійкості під час стрільби машина опускалася днищем на ґрунт. Для цього торсійна підвіска опорних котків гусеничного рушія була пов’язана з розташованим у кормі корпусу спеціальним механізмом. Приведений у дію від двигуна редуктор за допомогою важільної системи повертав на певний кут протилежні балансиру кінці торсіонів. Переведення машини з похідного положення в бойове (з опусканням машини на землю) займало 10 хвилин.

Артилерійська частина машини являла собою 600-мм нарізну мортиру, встановлену посередині корпусу. Ствол мортири — моноблок. Замок клиновий горизонтальний, із циліндро-призматичним клином. За допомогою підйомних механізмів забезпечувалося досягнення максимального кута підвищення ствола +70°, кут горизонтального наведення становив 4°. Механізми наведення приводилися в дію вручну. Для погашення сильної віддачі була розроблена двоступенева система відкату — під час пострілу відбувався відкат не лише ствола в люльці, але й усього станка в корпусі машини. Бетонобійний снаряд масою 2170 кг вистрілювався з початковою швидкістю 220 м/с і пробивав бетонну стіну завтовшки від 3 до 3,5 м або сталеву плиту завтовшки 450 мм. Початкова швидкість фугасного снаряда становила 283 м/с, стрільба ним велася на дальність 6700 м. Максимальний час польоту снарядів становив 49 секунд. Скорострільність гармати складала один постріл за 10 хвилин.

У 1943 році щонайменше дві мортири («Локі» та «Тор») після вироблення гарантійного ресурсу отримали взаємозамінні 540-мм стволи довжиною 11,5 калібра. Після модернізації установки стали позначатися Gerät 041. Снаряди цих мортир масою 1580 кг (бетонобійний) і 1250 кг (фугасний) мали дальність стрільби 10 400 м. В іншому характеристики установки залишилися без змін.

ТАКТИКО-ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ САМОХІДНОЇ МОРТИРИ «КАРЛ»