Як і багато інших держав, Велика Британія аж до початку Другої світової війни практично не займалася розвитком зброї піхотної підтримки. Лише після поразки Франції і поспішної евакуації британського експедиційного корпусу з-під Дюнкерка британські зброярі отримали термінове завдання на створення вітчизняного вогнемета.
Британське командування було вражене дією штурмових груп німецьких парашутистів, які розкривали прекрасно захищені оборонні укріплення в Бельгії та Голландії, як консервні банки. Німецькі парашутисти мали на озброєнні весь набір компактних штурмових засобів, включаючи різні види вибухівки і вогнемети.
Швидше за все, на створюваний британцями зразок вплинув німецький «Flammenwerfer 40 klein». Але і останній, своєю чергою, являв собою лише модифікацію німецького вогнемета «Wechselapparat», знайомого британцям ще з Першої світової війни. Важко сказати, яку саме модель взяли за основу британці, але в 1941 році був даний старт розробці зброї, що пізніше отримала офіційну назву «Вогнемет ранцевий №2».
Особливості розробки
Англійський вогнемет оснащувався контейнером з вогнесумішшю ємністю 4 галони (18,2 л), що мав тороїдну форму «бублика». У центрі, в «дірці від бублика», розташовувався сферичний контейнер зі стисненим повітрям. Така конструкція, характерна для німецьких «Flammenwerfer 40 klein» і «Wechselapparat», обумовила неофіційне позначення британського вогнемета «Lifebuoy» (у перекладі — «рятувальний круг»).
Тиску в 140 атмосфер вистачало, щоб розпилити палаючу суміш на дальність до 35 м. Шланг від паливного бака приєднувався до пістолетного розпилювача, обладнаного соплом і двома руків’ями зі спуском. Сопло мало циліндричну обойму з 10 патронами займання. Кожне вогнеметання тривало 10 с; була також можливість розпилити більшу частину суміші без займання, після чого одним вибухом уся струя займалася.
Перший дослідний зразок Mk1 був готовий до літа 1942 року і терміново, ще до повноцінних випробувань, великою партією був направлений у війська. Проте майже відразу проявився ряд недоліків. Занадто поспішна розробка резервуарів складної конструкції зумовила неточність їх геометричних форм і надійність. Були претензії й до систем займання і подачі вогнесуміші. Випуск моделі Mk1 з літа 1943 року був припинений, уся партія надійшла в кадетські частини.
Взимку 1944 року побачив світ модернізований варіант Mk2 («Вогнемет ранцевий №2 Mk2»). Розробники постаралися усунути всі недоліки попередньої моделі, але зовнішній вигляд Mk2 практично нічим не відрізнявся від попередника. Дана модифікація активно використовувалася під час знаменитого висадження союзників у Нормандії, в інших операціях у Європі, а також на Далекому Сході. Варто зазначити, що до зброї такого типу англійці великої прихильності не мали, тому випуск вогнеметів був досить невеликим, і вже влітку процес складання удосконаленої моделі Mk2 був зупинений.
Підсумки
До кінця Другої світової війни «Lifebuoy» набув статусу основного ранцевого вогнемета англійської армії. Всього встигли виготовити 7500 вогнеметів цього типу. Тим не менш, оптимістичне позначення «Lifebuoy» було засноване виключно на зовнішньому вигляді зброї, але аж ніяк не на її надійності. У бойових умовах вогнемет проявив себе більш ніж посередньо. Займання рідини здійснювалося від акумуляторної батареї, а та, своєю чергою, швидко відсирівала і часто відмовляла навіть після короткочасного використання.
Вважалося, що з масою 64 фунти (29 кг) «Lifebuoy» занадто важкий (що, втім, несправедливо — існували й важчі зразки). Тому розроблялася також і полегшена модель «Akc-Pack» масою 22 кг, призначена для далекосхідного театру бойових дій. Але розробку так і не втілили в життя. Війна добігала кінця, а низька якість займальної батареї, як і зменшена кількість вогнесуміші, змусили відмовитися від цієї моделі. Випуск же основної моделі тривав усього кілька місяців і після війни не відновлювався.
