Бронежилет ПЗ-ЗІФ-20 (панцир захисний, Завод ім. Фрунзе). Можна назвати першим масовим радянським бронежилетом, хоч і називався сталевим нагрудником, що не змінює його призначення. Бронежилет почали випускати масово в 1943 році в “блокадному” Ленінграді. Спочатку над проєктом працював Лисьвенський металургійний завод (лист товаришу Ворошилову К.Є. від 22 жовтня 1938 року. № 2674). Дослідна партія у розмірі 500 штук вагою 4–5 кг і 250 штук вагою по 2,5 кг була виготовлена. Перші бронежилети цієї серії були випробувані в 1939 році під час Зимової війни з фінами, але підтвердження важко знайти, оскільки партія була мала, плюс секретність бронежилета, який носили під маскувальним халатом. Під час Другої світової війни проєкт доопрацьовували в Ленінграді на заводі №7 ім. Фрунзе (нинішній завод «Арсенал»). Над проєктом працював головний конструктор Антонов Микола Петрович. Бронежилет складався з 5 частин, які були рухомі й скріплені між собою за допомогою брезентових кріплень. Під сталевим нагрудником знаходилася тканинна підкладка для зручності носіння та зниження контузійного удару куль і уламків. Вага бронежилета становила 4 кг. Для зручності стрільби зі стрілецької зброї з правого боку мався виріз під приклад. Новий панцир ПЗ-ЗІФ-20 за характеристиками виявився гіршим, ніж сталеві нагрудники зразка 1942 року (СН-42). Через те, що він поступався бронежилету СН-42 (СН-40А / СН-2), виробництво хотіли згорнути, але з фронту почали надходити прохання не згортати виробництво, а навпаки збільшити. Прохання не припиняти виробництво найімовірніше було пов’язане ще й з тим, що ПЗ-ЗІФ-20 потрапляли простим піхотинцям, а також мали надходити до штурмових інженерно-саперних бригад (ШІСІБр). Було випущено близько 10 000 бронежилетів. Бронежилети випускалися трьох розмірів. За деякими даними, був ще варіант МПЗ-ЗІФ-22 для членів екіпажів катерів-торпедоносців. Дана модель сталевого нагрудника мала захист спини та швидкознімні ремені, завдяки яким, у теорії, матрос, що опинився за бортом, міг швидко позбутися бронежилета.
Для виробництва бронежилетів використовувалася доволі широка номенклатура марок сталі:
-
кремнієво-нікелево-марганцева;
-
хромо-нікелево-молібденова;
-
хромо-кремнієво-молібденова;
-
хромо-кремнієво-марганцева;
-
кремнієво-марганцево-мідна.
У блокадному Ленінграді була в наявності лише кремнієво-марганцево-мідна сталь марки 330ГДА у вигляді листів завтовшки 4 мм. Для її обробки-розкатки до 1,8–2,5 мм потрібні були великі витрати електроенергії та часу. Згодом на складах була виявлена нікелева сталь марки 25НЗ. З цієї сталі були виготовлені дослідні зразки бронежилетів.
У ході випробувань з’ясували, що бронежилет витримує влучання з пістолета-кулемета ППД на дистанції 80–100 метрів і 50 метрів із фінського пістолета-кулемета «Суомі». Бронежилет визнали придатним для подальшого виробництва.
У травні 1943 року на Ленінградський полігон ГАУ КА (він же Артилерійський науково-дослідний дослідний полігон, АНІОП) була доставлена нова партія дослідних бронежилетів ПЗ-ЗІФ-20 товщиною 1,8 мм. Після випробувань була оцінена простота носіння бронежилета, який незначно сковував рух солдата під час згинання тулуба. Обстріл бронежилета показав, що з дистанції 75 метрів він пробивається з ППД кулями зі сталевими осердями. При обстрілі з німецького пістолета-кулемета МП-38 кулями зі сталевими осердями пробивається на дистанції 115 метрів і оболонковими кулями на дистанції 20 метрів.
Військові рекомендували збільшити товщину броні для захисту від пістолета-кулемета МП-38 з кулями зі сталевим осердям. Рекомендувалося оснастити бронежилет підкладкою з повсті чи іншого матеріалу для зниження поранення від уламків куль.
Вже в червні 1943 року був представлений новий дослідний бронежилет ПЗ-ЗІФ-20 з бронелистами товщиною 2,5–2,6 мм, що дозволяло захищати солдатів від МП-38 з кулями зі сталевим осердям на дистанції 25 метрів. Від ППД з кулями зі сталевим осердям на дистанції 15 метрів. На дистанції 900–1100 метрів витримував влучання з німецької гвинтівки Маузер 98К. Збільшення ваги на 1 кг до 4,8–5 кг на втомлюваність бійців майже не вплинуло.
29 липня 1943 року уповноважений ГАУ КА по місту Ленінграду генерал-майор інженерно-артилерійської служби І. Н. Оглобліним затвердив ТТХ для виробництва ПЗ-ЗІФ-20. Бронежилет мав виготовлятися холодним штампуванням з будь-якої щитової сталі та витримувати влучання з МП-38 на дистанції 45 метрів. Бронежилет фарбувався фарбою 4БО.
Бронежилет забезпечував захист від німецьких пістолетів і пістолета-кулемета. Також бронежилет забезпечував захист від уламків гранат і мін. Бронежилет рекомендувалося носити штурмовим групам, зв’язківцям (під час прокладання й ремонту кабелів) і при виконанні інших операцій на розсуд командира.
Виробництво ПЗ-ЗІФ-20 військові чиновники намагалися зупинити й замінити випуском СН-42, який був легший і мав вищий захист. Попри зупинку випуску ПЗ-ЗІФ-20, його виробництво було відновлене й він вироблявся до кінця зняття блокади Ленінграда. Серед військових пошукових загонів цей бронежилет має назву «волховський», «ленінградський», «п’ятисекційник».
