Перший у світі автоматичний гранатомет був створений у СРСР у 1930-х роках. Його творцем був Яків Григорович Таубін. Він зі своїми однодумцями багато років працював над втіленням у життя ідеї цього нового виду озброєння. Наприкінці двадцятих — на початку тридцятих років двадцятого століття в розвинених країнах велися досить інтенсивні роботи над автоматичною стрілецькою та артилерійською зброєю. Саме тоді з’явилися перші автоматичні станкові гранатомети.
Ідея нової зброї виникла у Таубіна під час служби в Червоній Армії, коли він уперше побачив ружейний гранатомет Дьяконова. Демобілізувавшись, Таубін поступив до Одеського інституту технології зерна і борошна, але ідея автоматичного гранатомета його не полишала. Перший проєкт свого гранатомета Таубін розробив влітку 1931 року і одразу ж надіслав його поштою до Арткома РККА. Через кілька місяців проєкт був розглянутий Артилерійським управлінням РККА і було видано замовлення на виготовлення досвідчених зразків. Перші два зразки були виготовлені на Ковровському інструментальному заводі № 2. Один мав вертикальну подачу гранат, інший — горизонтальну. Гранатомет позначали АГ-ТБ, що означало «автоматичний гранатомет Таубіна-Бергольцева», оскільки конструктором станка для гранатомета був його сокурсник Єфим Бергольцев, який згодом розробив ще кілька станків.
Перші випробування АГ-ТБ були проведені в 1933 році. У 1934 році для продовження робіт з новим видом озброєння було створено КБТ — конструкторське бюро Таубіна. З 1937 року воно отримало позначення ОКБ-16.
Автоматика першої досвідченої моделі гранатомета Таубіна зразка 1935 року працювала за принципом віддачі вільного затвора. У цій моделі вперше було застосоване магазинне заряджання з обойми на 5 патронів, що підвищило практичну скорострільність. Для автоматичного гранатомета Таубіна на основі гранати Дьяконова було створено новий боєприпас — 40,8-мм унітарний постріл з осколковою гранатою і безфланцевою гільзою. Однак його малий пороховий заряд не забезпечував надійної роботи автоматики зброї, тому Таубіну довелося повністю переконструювати гранатомет.
Для підвищення надійності роботи знаряддя в 1936 році була введена нова схема автоматики, яка працювала за рахунок енергії відкату ствола при його довгому ході.
Спочатку скорострільність 40,8-мм гранатомета обмежувалася конструкцією магазину і не перевищувала 50–60 пострілів за хвилину. Але Таубін розробив і варіант під стрічкове живлення з темпом стрільби 440–460 пострілів за хвилину. За рахунок малого заряду унітарного патрона нагрів ствола та його зношування при стрільбі були невеликі, і такий темп можна було підтримувати, поки не закінчиться стрічка з гранатами. З іншого боку, заряду вистачало для забезпечення дальності стрільби у 1200 м.
Випробування 40,8-мм гранатомета безперервно велись з 1933 року. Майже кожного року з’являлися все нові моделі, а то й малі серії. Так, лише в 1937 році ОКБ-16 виготовило для військових випробувань 12 гранатометів, а ковровський завод ІНЗ-2 — ще 24. Наприкінці 1937 року 40,8-мм гранатомет Таубіна проходив військові випробування одночасно в трьох стрілецьких дивізіях. Відгуки скрізь були загалом позитивні, практичну скорострільність довели до 100 пострілів за хвилину (із обоймовим живленням).
За час відпрацювання вага зброї була знижена майже вдвічі. Спочатку для гранатомета був створений станок треножної конструкції, а потім він був замінений на легкий колісний станок. У 1937 році гранатомет пройшов військові випробування в різних військових округах країни та в частинах військ НКВС.
У 1937–1938 роках у РККА були проведені порівняльні випробування мінометів і гранатометів ротного ланки. Однак на озброєння був прийнятий 50-мм ротний міномет конструкції Шавиріна. Гранатомет також випробовувався і у ВМС, на річкових катерах Дніпровської флотилії і в січні 1939 року була навіть замовлена невелика досвідчена партія. Були проєкти встановлення гранатомета на літаках, зокрема двома такими гранатометами мав бути озброєний літак Г-38, він же ЛК-2 конструкції Гроховського, який представляв собою важкий двобалочний винищувач-штурмовик. Розглядалася також можливість установки АГ-ТБ на повітряні винищувачі танків ВІТ-1 і ВІТ-2 конструкції Полікарпова. У 1940 році гранатомет навіть вдалося випробувати в бойових умовах у Зимовій війні. Однак конкуренції з мінометами АГ-ТБ не витримав, і всі роботи з ним були припинені.
ТТХ:
Калібр, мм — 40,8
Маса гранати, кг — 0,59
Найбільша дальність стрільби, м — 1250
Темп стрільби, постр/хв — 436
Практична скорострільність, постр/хв — 57
Маса в бойовому положенні, кг — 45,5
