Як відомо, одними з перших до ідеї проміжного патрона для автоматичної зброї додумалися німці, які прийняли на озброєння в середині Другої Світової свій боєприпас 7,92х33. Так-так, той самий, під який конструювали знамениті штурмгевери StG.44 (MP 44), компонувальна схожість яких на автомат Калашникова породила незліченну кількість диспутів про ступінь запозичення Калашниковим у німців. Однак, треба розуміти, що обидва ці штурмгевери були продуктами класичної німецької конструкторської школи: високоякісними, надійними, але складними і трудомісткими у виготовленні, та й просто дорогими. До кінця 1944 року це вже було розкішшю, тому в Німеччині активно конструювали зброю якомога простішу, але щоб несильно гіршу. Одним із найуспішніших варіантів рішення став, на мій погляд, автомат системи Хорна, кілька примірників якого були захоплено радянськими військами під Берліном, у Куммерсдорфі.
Ви не повірите, але Хорн зумів зробити під такий потужний патрон автомат із порівняно легким вільним затвором. Щоправда, не зовсім вільним. До певного моменту затвор утримувався у відносно зчепленому зі стволом положенні спеціальною поршневою групою, так що відкат починався не раніше, ніж тиск у стволі падав до певного рівня. Конструктивно і технологічно це було придумано чудово, набагато краще, ніж у схожій за загальною ідеєю («впирання» затвора тиском газів у каналі ствола) зброї герра Бартніцке.
Принцип гальмування затвора тиском газів та конструктивне його оформлення в автоматі Хорна є новим і, з цього погляду, дуже цікавим (за німецькою термінологією Gasdruckverschluss – замикання тиском газів).
– У момент пострілу – після того, як куля пройде газовідвідний отвір у кульовому вході патронника, тиск газів передається через поршень на затвор. Таким чином, дії сили віддачі газів на затвор назад протидіє силі газів на затвор через поршень уперед. Однак, унаслідок того, що сила віддачі газів більша, ніж сила дії поршня на затвор у сумі з іншими силами опору, затвор відходить назад. У результаті цього затвор долає рух поршня, змушуючи останній опуститися вниз.
– Щойно верхня площадка поршня опуститься до рівня поверхні затвора, затвор вийде із зачеплення з поршнем. Однак дія поршня на затворі не припиниться, а тільки значно зменшиться, тому що замість передання тиску газів поршнем на затвор за допомогою упору, останній гальмуватиметься тиском газів завдяки силі тертя поршня і поверхнею затвора.
– Після спаду тиску в каналі ствола пружина поршня утримує останній внизу, для того, щоб затвор під час накату не зачіпав за нього.
– При поверненні затвора в переднє положення, останній чіпляє за головку поршня і піднімає його в початкове положення.
Результат був просто відмінним: радянськими фахівцями було зроблено 1900 пострілів з автомата у всіх мислимих варіантах – змазаному і промитому від мастила, при -60 і +50, з чистого та спеціального запиленого (і насухо і поверх мастила). Результат – нуль (!) відмов з вини автоматики! За п’ятибальною шкалою такий результат можна було б оцінити на 6 із плюсом! Щодо автомата Калашнікова, то він давав на випробуваннях, у середньому, 2,1 затримки на 1500 пострілів. Як то кажуть, відчує різницю.
Але найсмішніше в тому, що однією з головних причин такої наднадійності автомата Хорна (і цілком пристойна купчастість, практично не поступається випробовуваному паралельно в тих самих умовах StG.43) стала його максимально спрощена, майже кустарна, технологія виробництва. Великі зазори між деталями не дозволяли нагару або бруду, що потрапив всередину, їх заклинити. До того ж автоматику спеціально розрахували так, щоб відкат (у середньому 125 мм) виходив безударним, але з великим запасом по ходу затвора. Так що трохи більша або менша довжина відкату затвора на роботу автоматики не впливала, тільки темп вогню трохи плавав.
У процесі випробувань автомата було виявлено такі службово-експлуатаційні недоліки:
1. Незручність у носінні автомата в руках, внаслідок великих поперечних габаритів та поганого розташування центру тяжіння.
2. При переповзанні автомат незручний, через велике виступання в обидві сторони «ріжок» рукоятки перезаряджання затвора.
3. У положенні для стрільби лежачи зведення затвора дуже незручно, внаслідок того, що рукоятка перезаряджання віднесена далеко вперед.
4. Прикладистість автомата при прицілюванні недостатня, що зумовлено коротким і тонким прикладом (приклад виготовлений із 30 мм дошки).
5. Недостатня жорсткість кріплення прикладу до коробки затвора, в результаті чого приклад має великий люфт.
6. Конструкція «засувки» (фіксатора) магазину в горловині не забезпечує одноманітність її роботи, внаслідок чого часто мають місце заїдання магазину під час його зняття з автомата.
7. Розташування перекладача вогню – запобіжника з лівого боку незручно при веденні прицільного
вогню, оскільки доводиться при цьому відривати від зброї ліву руку.
Усі наведені недоліки можна віднести до «дитячих хвороб», оскільки автомат не проходив військових випробувань, за результатами яких більшість зауважень могли бути легко усунені. Загалом конструктор Хорн впорався з поставленим завданням «на відмінно», створивши воістину унікальний, у плані надійності та простоти виробництва, зразок. І тільки капітуляція Німеччини завадила розгортанню серійного виробництва його автомата
Тактико-технічні характеристики автомата Хорна:
Калібр, мм 7,92
Маса, кг 4,7
Довжина ствола, мм 410
Довжина зброї, мм 930
Ємність магазину, патронів 30
Практична скорострільність, пострілів/хв 40-75
Початкова швидкість кулі, м/с 633
Темп стрільби, постріл./хв. 500-550
