Планер на 40 осіб десанту або п’ять тонн вантажу. Величезна, самі розумієте, конструкція – фюзеляж і достатнього розміру крила. Саме цю ідею і спробував оскаржити в 1943 році американський конструктор W.H. Bowlus, власник компанії General Airbone Transport Company (GATC) (кол. Bowlus Saiplane Inc.) Як? Дуже просто: виготовивши планер у вигляді суцільного літаючого крила, він позбувся фюзеляжу, що не створював підйомної сили. Попутно вирішивши ще кілька досить критичних для ПДВ завдань.
Чесно кажучи, висадка всіх десантників із планера відбувалася блискавично, – дві величезні апарелі, звісно, в жодне порівняння не йдуть із дверцятами звичайних фюзеляжних планерів. Це могло істотно скоротити втрати в тому разі, якщо у противника залишився кулеметник, який зберіг присутність духу, – зрешетити планер, який приземлився і зупинився, разом із десантниками нескладно. А ось коли вони вже порозбігалися і сховалися – зовсім інша справа. Знову ж таки, з вантаженням і вивантаженням техніки все було досить просто і зручно, – як заштовхували джипи і артилерію у звичайні літаки і планери – окрема пісня.
Буксирувався такий апарат, звісно, важким бомбардувальником B-17, аж ніяк не менше – щоправда, без особливого напруження – з летючістю у апарата було все дуже навіть непогано. До речі, я так і не зумів зрозуміти, з яких міркувань був встановлений тільки один вертикальний кіль, компонування просто волає до двох вертикальних площин, але для польоту і однієї, як бачите, цілком вистачало.
У лівий і правий вантажні відсіки можна було загнати джип, закотити 76-мм гаубицю М-1 або розсадити 20 десантників у повному озброєнні. Поєднання навантажень – довільні, аби поперечне центрування не порушували. Тобто, варіанти навантаження: гаубиця з тягачем і розрахунком, дві гаубиці, два джипи або солдат 40 осіб.
Спочатку побудували зменшений удвічі макет MX-1, на якому провели перші польоти, що показали принципову правильність ідеї, потім побудували повнорозмірний макет, що літає, без начинки й апарелей, який використовували для льотних випробувань із навантаженням, а після того, як повнорозмірний MX-1 розбився (у польоті змістився незакріплений імітатор вантажу у вигляді мішків щебеню), – таки збудували два повноцінних планери, які дістали назву XCG-16 (за іншими джерелами CG-16).
Однак, апарату не пощастило. Незважаючи на повну відповідність заявленим характеристикам – військовим він не сподобався. Зіграли тут кілька чинників: незручна клиноподібна форма вантажного відсіку сильно обмежувала розміри і форму перевезеного обладнання. Жорсткі вимоги щодо поперечного центрування змушували якщо не зважувати солдатів перед завантаженням, то вже з технікою бути гранично акуратними. Інакше цілком можна було нарватися на серйозні проблеми.
А останнім цвяхом у труну апарата стала неможливість перевезення його залізницею. У той час, як звичайні планери з відстикованими крилами прекрасно помістилися на платформи – фюзеляж XCG-16 у залізничний габарит не проходив. Зрозуміло, що такий проблемний апарат, та ще й одноразовий, як усі десантні планери, армії був абсолютно не потрібен. Незважаючи на всі його переваги.
