За часів Холодної війни створювалася величезна кількість незвичайних видів зброї і техніки. Окремі види озброєння часто були настільки незвичними, що непосвячені могли б подумати, що це взагалі щось зі сфери фантастики. Однак є й такі апарати, які навіть військовим експертам можуть здатися фаетастичними. До таких з усією сміливістю можна віднести ракетну пускову установку 9П116.
Під керівництвом Грачова В.А. на заводі ЗІЛ розробили вертолітну пускову установку, що отримала позначення ЗІЛ-135В (9П116 – індекс ГРАУ). У даній установці в життя втілили не тільки найоригінальніші і найсміливіші технічні рішення і знахідки, а й настільки ж смілива, проте безглузда ідея скритної доставки повітрям колісної машини та її десантування посадковим способом у тил супротивника або у важкопрохідні місця для здійснення єдиного раптового ракетного удару. За розрахунками конструкторів, відстань від точки зльоту вертольота до точки пуску становила до 270 км. Для транспортування пускової установки передбачалося використовувати зовнішню жорстку підвіску важкого вертольота Мі-10, відомого як «літаючий кран». Уся система (вертоліт + пускова установка) отримала найменування ракетно-вертолітний комплекс, або Мі-10РВК.
Установка 9П116 розроблялася відповідно до секретної Постанови Радміну від 5 лютого 1962 року. СКБ ЗІЛ займалося загальним проектуванням, у результаті якого розробили три варіанти вертолітної пускової установки. Після відбору найоптимальнішого варіанту на ЗІЛі у вересні 1962 року було побудовано перший макетний прототип. Заводу «Дзержинець» належало розробити і виготовити електрообладнання. Крім першого макета, було зібрано ще три установки. На цих машинах вперше у вітчизняній практиці впровадили електричну трансмісію з чотирма мотор-колесами і редукторами розробки СКБ ЗІЛ.
Дана самохідна машина являє собою несучий корпус-контейнер, призначений для ракети діаметром 1800 мм, встановлений на чотири 20-дюймових односкатних колеса. Пускова установка заряджалася однією крилатою ракетою С-5В (4К95). Довжина ракети становила близько 10 м, стартова маса близько 4 тонн.
Спереду на пусковій установці 9П116 розміщувалася 2-місна засклена кабіна управління. Ззаду і з боків установки знаходилися електрогенератор постійного струму, силовий блок, гідронасос і паливні баки зі склопластику. Для доступу до агрегатів по обидва боки корпусу розташовувалися сходи, а також ґратчасті робочі майданчики.
Ведучі електромотор-колеса ДТ-22 (потужність кожного 22 кВт) зі знижувальними планетарними редукторами і примусовою вентиляцією одержували електроенергію від генератора постійного струму (потужність 120 кВт) з приводом від газотурбінного двигуна ГТД-350 потужністю 350 к.с., що має досить компактні габарити. Газотурбінний двигун був розроблений ленінградським Заводом імені В.Я. Климова для вертольота Мі-2. Цей силовий агрегат мав довжину 1350 мм і суху масу 139,5 кг. Задні колеса жорстко кріпилися до корпусу установки. Від цього генератора також живляться приводи вертикального наведення установки – підйомні стійки з електрогідравлічним керуванням. Керовані передні колеса встановлювалися на вертикально розташованих шворнях, також закріплені на корпусі жорстко. Висота 9П116 по кабіні становила 3263 мм. Маса неспорядженої установки становила близько 5,5 т. Кабіна слугувала для розміщення двох осіб.
У 1963 році на заводі №475 на чотирьох подібних шасі було змонтовано пускові контейнери. На базі вертольота Мі-10 в ОКБ Міля було створено вертолітний ракетний комплекс 9К74. Самому вертольоту присвоїли індекс Мі-10РВК. Злітна маса досягала 44,6 тонни. Максимальна дальність транспортування пускової установки 9П116 вертольотом становила 200 км. Після приземлення установка готувалася до пуску протягом 5 хвилин. Крім цього, пускова установка могла самостійно подолати ще 40 км зі швидкістю до 18 км/год, здійснити запуск ракети і повернутися назад. Пускова установка 9П116 для здійснення «пострілу» піднімала на гідравлічних домкратах свою задню частину, відкривалася кришка, після чого і здійснювався пуск ракети. Під час випробувань, що пройшли у Фаустові, з вертолітної пускової установки 9П116 було запущено кілька С-5В. Головним випробувачем був Сальников І.І., надалі – головний конструктор СКБ ЗІЛ.
Під час випробувань було виявлено низку істотних недоліків вертолітного комплексу 9К74. Серед недоліків були велика «парусність» гелікоптера з пусковою установкою на борту і його знесення вітром, дальність польоту гелікоптера була набагато меншою за розрахункову. Крім цього причиною неприйняття пускової установки стало зняття з озброєння ракет, під які вона розроблялася. 11 листопада 1965 року Рада Міністрів винесла постанову про припинення робіт з вертолітної пускової установки.
Технічні характеристики ракетної пускової установки 9П116:
Колісна формула – 4х4.
Маса без ракети – 5,5 т.
Повна маса – 12 т.
Висота по кабіні в транспортному положенні – 3,3 м.
Електромотор-колеса – ДТ-22.
Потужність – 22 кВт.
Газотурбінний двигун – ГТД-350.
Потужність – 350 к.с.
Озброєння – крилата ракета С-5В.
Час переходу в бойове положення – до 5 хвилин.
Екіпаж – 2 людини.
Льотно-технічні характеристики ракетно-вертолітного комплексу Мі-10РВК:
Діаметр головного гвинта, м: 35,00;
Діаметр хвостового гвинта, м: 6,30;
Довжина, м: 32,86;
Висота, м: 7,80;
Маса, кг: порожнього – 25000, максимальна злітна – 44600;
Тип двигуна: 2 ГТД Авіадвигун (Соловйов) Д-25В;
Потужність, кВт: 2 х 4045;
Максимальна швидкість, км/год: 200;
Крейсерська швидкість, км/год: 185;
Практична дальність, км: 650;
Радіус дії, км: 250;
Практична стеля, м: 3000;
Статична стеля, м: 2200;
Екіпаж, осіб: 3
