Абсолютно дивовижний пістолет був створений у Швейцарії, приблизно в 1975 році. Почати з того, що він належав до класу «надважких пістолетів», і призначався для стрільби револьверними патронами калібру .357 magnum. Такі патрони відразу нам на що натякають? На жорсткі схеми замикання, до того ж з хорошими робочими січеннями замикаючих механізмів. Звичне зачеплення за вікно ствольної коробки тут не підходить – якщо одразу не вирве, з прильотом затвора в лоб стрільцю, то розбовтається дуже швидко. Тому конструктор Філліп Золя (Philippe Sola або Philipp Sola) вибрав інший спосіб, – замикання за принципом мертвої точки. Так, як у пістолета Борхард-Люгер, він же знаменитий Parabellum 08. Ну а чому ні? Схема, на додачу до всього, дає змогу отримати пристойний хід затвора (актуальний через дуже довгий патрон) без надмірного збільшення довжини ствольної коробки.
Так, саме ствольної коробки, – у пістолета Золя немає звичного рухомого кожуха затвора. І ствол у нього нерухомий. Вважаю, що це допомагає приймати найгострішу частину віддачі на максимально можливу масу металу, що знову ж таки корисно в міркуванні про патрон. Ну і так, бонусом: оскільки є у приватників мода на переспорядження набоїв, – це знижує майже до нуля ймовірність отримання затвором у лоб особливо просунутими споряджателями. У крайньому разі рухомі частини вилетять вправо вбік. Пікова дулова енергія патрона .357 magnum заводського спорядження і так доходить до «автоматних» 1300Дж, а якщо ще й «умілець» руки докладе, зовсім біда може бути.
Як це позначається на точності стрільби, маси, що смикаються убік? Вважаю, що ніяк. Відмикання затвора відбувається, за моїм уявленням, уже після того, як куля залишає ствол. Він не надто довгий.
Чому вправо? Тому, що злам важелів зроблений тут не вгору, а саме вправо (зліва, як бачите, він практично гладкий). З точки зору ергономіки і «швидкості першого пострілу» рішення спірне, – а ось у міркуванні встановлення зверху всякої оптики, наприклад, – дуже навіть здорове. Все одно, це не зброя для постійного носіння і раптової самооборони. Ну а що затвор винесли вправо, а не вліво, під ліву руку стрільця, – думаю, що з міркувань безпеки, все-таки. Дурнів багато, компенсації родичам великі.
Механізм приведення затвора в рух, – найімовірніше газовідвідний, – асиметрична накладка під стволом ніби натякає, що там газовий двигун.
Усі фотографії наведені в дзеркальному відображенні.
