“Табір переможцю – дах, переможеному – притулок. Скільки разів бувало, що військо, не домігшись удачі на полі бою і загнане в табір, шукало момент і часом, і дуже скоро, потужною вилазкою звертало переможного ворога у втечу. Друга наша вітчизна, де замість стін вал, а замість вогнища і дому намет, – ось що таке табір!”
Луцій Емілій Павло, II ст. до н.е.
Кожен денний перехід римської армії тривалістю 7 годин і протяжністю 30 км завершувався будівництвом на новому місці укріпленого табору. Не знімаючи обладунків, передові загони бралися до риття рову і зведення насипу по його периметру. На цей насип встановлювали частокіл, а всередині незабаром виростали стрункі ряди наметів, у яких війську належало провести ніч.
Збереглося кілька античних текстів, у яких розповідається про облаштування римського військового табору: трактати Полібія, Йосипа Флавія, Вегеція Рената і Псевдо-Гігіна. Найдокладніше процес побудови легіонерами польових таборів описаний у першого й останнього з авторів. Полібій жив у II ст. до н.е., він писав про римську армію часів Республіки. Опис Псевдо-Гігіна відноситься до другої половини II ст. н.е., тобто до розквіту Імперії.
Обидва автори пишуть про те, що табір повинен розташовуватися на височині і мати поблизу джерела чистої води. В імперській римській армії першим на місце майбутнього табору вирушав трибун із помічниками, а в республіканській трибуна супроводжував ще й авгур. Так називався провісник, який мав засвідчити, що місце для табору відповідає усім правильним прикметам і обране у згоді з волею римських богів. Армія Імперії вже не вважала його присутність необхідною, місце авгура зайняв metator castrorum (табірний землемір).
В описі Полібія розмітка табору була священнодійством. Авгур ставав у центрі, обличчям до легіону, що наближався. Двоє табірних воріт називалися dextra і sinistra (праві і ліві), вони розташовувалися по праву і ліву руки від авгура. За авгуром розмічали і позначали білим vexillum (знак на древку) місце майбутньої преторії, тобто великого намету командира. Квадратне поле перед авгуром називалося принципій, там встановлювали табірні вівтарі та прапори. Перед ними розташовувалася кафедра, з якої командир міг звернутися до присутніх на цій площі легіонерів.
Ліворуч від преторії ставився квесторій (намет квестора), праворуч – форум (намет легатів). По обидва боки від принципія розташовувалися намети трибунів і префектів союзників. Потрібно зазначити, що союзні ауксилії (піші війська) і али (кінні загони) також розташовувалися всередині огорожі римського табору. Було їх чимало, за імперських часів легіону могло бути надано 2-3 али по тисячі вершників у кожній і кілька когорт ауксилій. Союзники брали участь в облаштуванні табору нарівні з римлянами.
Головна вулиця проходила впоперек табору і з’єднувала праві та ліві ворота, її ширину було встановлено в 100 римських футів (близько 30 метрів). З нею перетиналася поздовжня вулиця вдвічі меншої ширини, вона називалася преторіанською. Так само іменувалися ворота, звернені вперед. Задні ворота називали десятинними або квесторськими, через них війська входили в табір. Місце встановлення наметів землеміри відмічали встромленими в землю списами із символікою когорт, що тут розташовуватимуться. Римські частини розміщувалися в центрі табору, союзники – по краях.
У трактаті Псевдо-Гігіна детально розписано розташування преторіанських когорт і вексілляцій (спеціальних загонів, виділених під конкретне завдання), яких не було в римській армії епохи Республіки. А також зазначено, що легіонні майстерні мають розташовуватися якомога далі від госпітальних наметів, щоб їхній шум не заважав одужанню поранених і хворих легіонерів.
Хоч авгур за імперських часів уже не брав участі в розбивці території під табір, авгураторій ставився біля трибуни командира. Перед початком битви командир міг оперативно проконсультуватися з авгуром і ухвалити рішення, виходячи з повідомлених останнім прикмет. Ми не знаємо, наскільки часто римські полководці враховували думку авгура. Відомо чимало випадків зневажливого ставлення римських командирів до “божественних” знамень, які відносяться до набагато більш релігійної республіканської епохи. Але в будь-якому разі авгур легіону належав за штатом, тому спеціальне місце для ворожінь було передбачено в плануванні табору.
